Олена повернулася з роботи. Максим сидів на кухні, обхопивши голову руками. – Максиме, що трапилося? Знову мама приходила? – стривожено запитала вона. Чоловік розчаровано розвів руками. – Що цього разу їй не сподобалося у нашому холодильнику? – Твій борщ. Точніше його відсутність. – І чим все скінчилося? Максим вказав пальцем на стіл
– Ну, і що вона знову тобі приготувала? Овочевий супчик? Твоя дружина не розуміє, що головне у борщі, це добрий шматок м’яса. А що у вас у каструлі? Вода, капуста та залишки помідорів!
– Мамо, не перебільшуй! Мене цілком влаштовує, як готує Олена. Тим більше, м’ясо ми не їмо кусками, та й я за час набрав зайві кілограми, а це недобре для здоров’я.
– Недобре – це харчуватися такою юшкою, яку готує твоя дружина!
– Мамо, скільки можна говорити про те саме. Ми ж не зазираємо у твої каструлі. Ти регулярно робиш ревізію у нашому холодильнику, навіщо ти вчора викинула повний пакет продуктів?
– Це не продукти, а незрозуміло що!
– Нас влаштовує наша їжа, ти викидаєш майже все, що купує Олена. А це коштує грошей. Навіщо ти принесла нам три пачки пельменів, ми це не їмо.
– Я купила їх із гарною знижкою. Якщо твоя дружина не може тебе правильно годувати, хто ще подбає про тебе, крім матері?
– Мамо, я дуже втомлююся на роботі, хочу відпочити вдома, а ти щодня влаштовуєш ці видовища з їжею. Я вже майже не бачу дружини, вранці вона йде рано, увечері затримується, щоб не слухати твої нотації. Так більше не може продовжуватися, я змушений забрати у тебе ключі від нашої квартири.
– Ах ось як? Я стала зайвою? Ну добре, подивимося, як ви житимете.
Ірина Петрівна кинула в’язку ключів на стіл і пішла, гучно грюкнувши дверима.
– Ні це не можливо! Я не дивуюсь, чому батько пішов до іншої жінки.
Максим сидів на кухні, обхопивши голову руками. Почувся звук дверей.
– Максиме, що трапилося? Знову мама приходила?
Чоловік приречено розвів руками.
– Що цього разу їй не сподобалося у нашому холодильнику?
– Твій борщ. Точніше відсутність у ньому великого шматка м’яса.
– І чим все скінчилося?
– Я забрав ключі від квартири.
Максим вказав на ключі, що лежали на столі.
– Це означає, що я завтра можу прийти додому?
Олена радісно заплескала в долоні.
– Яка я рада, що ми зможемо провести вечір удвох, без твоєї мами. І я дуже рада, що ти нарешті повірив мені.
– Так, варто було піти у відпустку, і я сам переконався, що мама справді перегинає палицю. Раніше вона йшла ще до мого повернення.
– Максиме, я не хотіла вставати між тобою і твоєю мамою, але Ірина Петрівна справді робить наше життя нестерпним.
– Кохана, після того як мама пішла, я зрозумів, що ніколи не знав материнської любові. Мама дуже складна людина. Я лише пам’ятаю її нотації – не так одягнувся, не те їм, не так навчався в школі, як їй хотілося, через неї пішов з сім’ї батько, адже він дуже хороша людина. І дуже любив маму!
Але своїм характером вона відштовхує всіх себе. У неї немає чоловіка, немає подруги, та й мені все важче спілкуватися з нею. Невже вона не розуміє, що довкола неї вже нікого немає?
– Не хвилюйся, любий! Можливо все налагодиться! Тим більше, що у мене для всіх чудова новина, я була на перевірці і мені підтвердили мої припущення.
– Оленко, я дуже радий за нас!
– Тільки обіцяй, що твоя мама не наполягатиме на вихованні дитини! Розумні поради я можу прийняти, але повного контролю над дитиною і над нами я не потерплю!
– Повністю згоден! Не хочу, щоб моя дитина росла так, як я ріс! І сидів без вечері, так як і я!
Олена здивовано глянула на чоловіка. Максим засміявся.
– Діставай свій борщ, хай і без м’яса. На щастя, мама не встигла його вилити!