Леся залишила на мене, ще зовсім крихітну дитину, бо в неї кохання “всього життя”. – Ваша дочка вже доросла, і сама вирішує, як їй жити, – сказав з автівки “зять”.

Мій чоловік і в 50 років ще не нагулявся, все шукає собі потрібну супутницю життя. Ми разом з ним пробули у шлюбі кілька років, а потім я сказала, з мене годі. Хто ж буде закривати очі на походеньки наліво.

Спочатку я думала, що чоловік одумається, але потім зрозуміла, що гаю час даремно. У нас із Василем дві дочки. Молодша у мене, спокійна, домашня дівчинка. А ось старша Леся підхопила “щось” від батька. З раннього віку почала цікавитись хлопчиками, йшла від нас. Я вже в 10 класі готувалася до того, що вона “принесе в подолі”. Так і вийшло.

До нас приходили батьки цього хлопця. Вони спершу просили нас мовчати, ніби син тут ні до чого, а коли ми не погоджувалися, відіслали його жити в інше місто, до родичів.

Але Леся не намагалася за нього вчепитися. Вона вирішила, що сама впорається з дитинкою, я підтримала її рішення. Молодша Анна перейшла жити до моєї кімнати, а старшій виділили окрему спальню, щоб їй було зручно з малюком. Я давно готувалася до того, що в Лесі буде раннє материнство, от і прийняла звістку без особливих емоцій.

Дитина з’явилася на світ здоровенька і спокійна. Я була задоволена тим, як Леся справляється зі своїми обов’язками. За дитиною вона стежила, у кімнаті було чисто. Думала, можливо, поява в житті сина її розсудить, але затишшя було тимчасовим.

Через те, що малюк не вередував, вона мала багато вільного часу, який вона й проводила в соціальних мережах. Потім почала просити Анну, щоб та посиділа з племінником. Спочатку відлучалася на кілька годин, потім могла піти на день. Через деякий час повідомила, що познайомилася з хлопцем та хоче поїхати з ним на відпочинок. Я, звичайно, розумію, що вона ще молода, що їй теж хочеться пожити, не тільки пелюшки прати, але з іншого боку – це її син і її відповідальність.

Леся поїхала, а повернулася лише за 4 дні. Не дивлячись на всі мої голосіння, вона заявила, що вже доросла і сама вирішує, як їй жити.

У цього хлопця була своя квартира, тому їм було де зустрічатися, Леся почала йти на ніч і на кілька днів. Знала, що я та Анна доглядають за малюком.

– Ти й дитину візьми з собою, нехай новий батько з ним познайомиться, – говорила я.

– Ні, чужий син йому не потрібен, – відповіла мені Леся. Причому це її зовсім не бентежило.

А потім Леся заявила, що вона збирає речі, але лише свої, а дитину залишає нам.

– Мій новий хлопець не хоче бачити мене з причепом. Мені з ним добре. А дитина йому не потрібна, – пояснила вона.

Я сказала в наказовому тоні, якщо вона піде, то я позбавлю її батьківських прав, нехай до суду готується. Але Леся спокійно збирала речі, не зважаючи на мої висловлювання. Я навіть вискочила за нею надвір. У автівці сидів її залицяльник. Я висловила йому, що Леся має дитину, що якщо вони разом, то нехай і сина забирають.

Я думала, що молодик якось зніяковіє, але ні.

Хлопець висунувся у вікно і пояснив мені, що це не його справа, що її син йому ніхто. Йому причіп не потрібен, а донька має право сама вирішувати, як їй жити, доросла вже. Вони сіли у автівку та поїхали.

Я зрозуміла, що якщо Леся приведе на світ другу дитинку, він її покине. І куди вона повернеться? Звісно до нас. За місяць донька зателефонувала лише один раз, щоб дізнатися як її син. Я їй нічого не сказала, крім того, що вона погана мати. Але в душі мені її шкода. Люблю я її, незважаючи на те, що у Лесі така погана спадковість.

І що мені робити? сподіваюсь на те, що вона зрозуміє і згадає про дитину. Звичайно, до суду звертатися не хочу, рідна ж дочка. За малюком ми дивимось по черзі, то я, то Анна, ось приїхала тітонька із села, допомагає. Поки за городом не треба стежити, з нами у місті поживе. А там, можливо, дитину в садок оформимо.

А як ви вважаєте, як треба вчинити у такій ситуації? Чи правильно, що мати взяла на себе всі обов’язки доньки по догляду за дитиною або, можливо, треба було віддати її до дитячого будинку, щоб якось порозумітися?

Фото ілюстративне

Джерело