Я дуже люблю свою країну та місто. Із задоволенням гуляю вуличками, однак є те, що буде псувати мій настрій завжди. Ні, не сміття, яке валяється повсюди, адже люди здебільшого не вміють донести його додому, або хоча б до смітників, хоч це також велика проблема. Найгірше для мене, – це спостерігати за бездомними тваринами та людьми. Серце розривається, коли бачиш їхні нещасні обличчя.

Нещодавно я побачила рекламне оголошення про організацію благодійної акції. Одна з місцевих організацій кожного тижня проводить день, коли роздає харчування усім охочим, цілком безкоштовно. Цього разу мені спало на думку приєднатися до них. За день ми разом приготували декілька десятків літрів напоїв та їжі. Принесли у центр міста все потрібне обладнання, одноразові тарілки та прибори, великі каструлі та розпочали свою діяльність.

Черга нужденних виглядала величезною – вона розтягнулася практично на всю привокзальну площу. Забігаючи вперед, я скажу, що того дня вдалося нагодувати понад 300 людей. Були і діти, і старі люди й навіть зовсім молоді, які з різних причин були змушені просити про допомогу. Серед всього натовпу я побачила хлопця, який був з інвалідністю.

Чомусь серед стількох присутніх, саме він привернув мою увагу. Його звати Сергій, декілька місяців назад втратив на виробництві руку, після чого його звільнили. Батьків давно немає, проживав самостійно. На роботу більше ніхто його не брав, тож невелику квартиру був змушений продати та винайняти комірчину у гуртожитку.

Мені стало його так жаль, що я пообіцяла йому допомогти. Вже наступного дня домовилася з своїм начальством за вакансію. Він став працювати пішим кур’єром. Приносив та відносив документи зі всього офісу. Завдяки стабільному заробіткові з часом навіть повернув своє попереднє життя.

Я така щаслива, що змогла бути корисною для когось!

Джерело