Мені 23 роки, 2 роки тому розпочався найскладніший період у моєму житті. Працювала, жили з мамою вдвох, вона дуже любить мене і підтримує у всьому. Ходила я до спортзалу, займалася постійно після роботи. Я завжди була худенька.

Через деякий час у мене почалися болі, і помчало. Лікарні, лікарі, аналізи, я все пройшла. Нічого мені не допомагає, навіть діагнозу немає, мене лікують незрозуміло від чого. Усі бабки, масажисти мені не допомогли.

Скільки я пролежала в цих лікарнях, минуло пів року, але мені не легше. В мене нерви вже не витримували. Пізніше я зрозуміла, що все без пуття. І просто звикла до цих болів і продовжила жити, схудла на той момент на 4 кг.

Зустріла хлопця, ми покохали одне одного, довго я не говорила йому, що терплю такі болі, постійно вдавала, що все гаразд. Через чотири місяці, як ми познайомилися, мені стало гірше. В іншому місті ставлять діагноз та радять робити операцію. Роблять мені її, виявилося, що це невелика грижа.

Хлопець мене дуже підтримував, приїжджав, бо жив у іншому місті. Всі мої надії, що мені стане краще після операції, впали, я схудла ще на 7 кг, болі також залишалися. Пізніше ми вирішили, що я повинна переїхати до його міста, ну раптом оточення поміняю і буде легше, лікарів нових знайду.

Він взяв в оренду мені квартиру, роботу мені знайшов і грішми допомагав. Натомість ближче одне до одного стали, і почали замислюватися про весілля. Він дуже хороший, дбайливий, дуже переживає за мене, тому що вагу я так і не можу набрати. Болі залишалися.

Наприкінці робочого дня, я взагалі не розумію, як змогла терпіти весь день, адже навіть знеболювальні не допомагають. Мій хірург каже, що я потягла зв’язки шлунка під час тренування, через це він розтягнутий і опустився сильно, через брак ваги.

Пропонують робити ще одну операцію зі зменшення шлунка, але мені дуже страшно, що я не зможу винести наркоз зі своєю вагою, але й терпіти ці болі більше не можу.

З роботи йти теж не хочеться, тільки влаштувалась і гроші потрібні, з іншого боку мені потрібно бути здоровою, щоб мати дітей. Хлопець підтримує, але я розумію, кому хочеться хвору жінку забрати в дружини, завагітніти у нас теж не виходить. Прошу вас дати мені пораду, як чинити далі. Я просто розгублена і морально втомилася від болю.

Люди, підкажіть щось. Я вже просто скоро збожеволію. У мене посварилися дружина Сонечка та моя мама. Посварилися взагалі через повну нісенітницю. Ми з Сонею обідали, і вона клала мені в

Мені 37 років. До цього я вже була одружена. Чоловік загинув в аварії ще 8 років тому. Якщо чесно, то думала, що ніколи більше не вийду заміж, поки не зустріла

Прочитав на днях історію і згадав 2016 рік. Вранці в п’ятницю зателефонувала дівчина, з якою ми разом в академії навчалися. Не скажу, щоб ми сильно підтримували зв’язок або були друзями…