Мені вже майже 70 років, живу одна, заміжня ніколи не була. Є подруга, дружимо з дитинства, вона молодша за мене на три роки.

На відміну від мене, заміж вона вийшла рано, народила доньку та розлучилася з чоловіком через 6 років.

Довго одна не була, познайомилася на роботі із розлученим чоловіком і народила від нього сина. Жили вони погано, він ображав її дочку від першого шлюбу, доки зрештою не покинув її і не повернувся до першої дружини.

Весь цей час подруга мені скаржилася на своє життя, але при цьому говорила, що краще таке заміжжя, ніж бути старою дівою, як я. На той момент мені було вже 40 років, і я змирилася зі своїм становищем. А подруга за кілька років знову вийшла заміж і народила сина.

Але і цього разу їй не пощастило у сімейному житті, через шість років залишилася вдовою. Я підтримувала її, як могла, була хрещеною її старшої дочки. Своєї родини не було, тож вважала її сім’ю рідною.

Коли старша дочка одружилася, подруга продала велику квартиру і купила їй однокімнатну. Сама з молодшим сином залишилася також у однокімнатній, бо частина грошей від продажу дала і середньому синові на купівлю житла.

Але згодом з’ясувалося, що гроші він не вклав у будівництво, а програв. Він уже був одружений і жив у дружини, але коли його пристрасть до гри вже стала очевидною, вони розлучилися. Після цього він поїхав на заробітки.

У цей час молодший син уже зустрічався з дівчиною, і нагадав матері про те, що ця однокімнатна квартира буде йому, а вона переїде жити на дачу. Але потім вирішили дачу продати та купити квартиру йому, а мати залишиться жити в цій однокімнатній квартирі. У підсумку всі були з житлом, і подруга років п’ять прожила одна.

Потім старша донька розлучилася з чоловіком, квартиру залишила дорослому синові, а сама переїхала до матері, зважаючи на те, що разом легше. Подруга не хотіла, але її ніхто й не питав. Через час почалися сварки, кімнату повністю зайняла донька, а подруга спала на крихітній кухні на підлозі.

Так би і жили, але молодший син теж перед карантином переїхав до них, бо замість того, щоб вкласти гроші від продажу дачі в новобудову, як планували, він купив машину собі та дружині, їздили на відпочинок, бо жили з її батьками у великому будинку. Дітей у нього немає, тому під час розлучення його просто попросили з’їхати.

Хлопець нормальний, на відміну від брата та сестри, які люблять випити. Дочка подруги навіть іноді била її, та та її боялася. Хоч і складно жити втрьох у таких умовах, але вона хоча б спокійно почувається, донька поводиться тихіше, адже тепер мати має захист.

Але з іншого боку, подруга тепер готує на всіх, прибирає, а особливого здоров’я немає. Син через коронавірус залишився без роботи, живуть удвох на пенсію матері.

Часто обурюється, що немає нормальної їжі у домі. Подруга шукає підробітки, хоч би прибиральницею. Донька працює, але харчується окремо та навіть за комуналку не платить, каже, що допомагає своєму синові. Там уже народився онук.

Я живу, як і раніше, одна в однокімнатній квартирі, таку ж, що залишилася від батьків, здаю. Подруга мені натякає, що можна нам з нею жити разом у мене, щоби веселіше було і легше вдвох. Але я звикла бути сама і не хочу порушувати свій комфорт. Та й боюся, що її діти приходитимуть до мене, як до себе додому.

Ось зараз пишу і думаю, кому з нас пощастило більше.