Я росла у родині, де головною була мама. Вона розв’язувала важливі питання, контролювала наші витрати, здійснювала необхідні покупки та відкладала гроші про запас. Тато не був проти такого розподілу обов’язків. Навіть зізнавався, що йому так краще. Адже єдиним його завданням було – заробляти гроші.

Коли я виросла й вийшла заміж, то теж запропонувала чоловіку вести сімейний бюджет. Сергій спершу був проти, адже йому здавалося, що так він передає мені свою владу в родині абощо. Через декілька місяців спільного життя чоловік усвідомив, що нічого не тямить у розподілі бюджету, тому змирився й передав ці обов’язки під мою відповідальність.

Мені було не важко розприділяти гроші на наші потреби. Я точно знала скільки потрібно платити за комунальні послуги. У скільки нам обходяться продукти. Де краще заправлятися або купувати техніку по знижках.

Десять років ми жили в мирі й злагоді. Різне за цей час траплялося. Було і хороше, і погане. Ми пережили скорочення чоловіка, багатомісячний пошук нової роботи. Мій декрет та покупку власної квартири. Нещодавно змінили авто. І за весь цей час не було такого, щоб ми потребували грошей, адже я завжди мала гроші «на чорний день».

За весь цей час ми жодного разу не сварилися через гроші. Звичайно у нас виникали суперечки, як і в будь-яких інших родинах, але фінансової сторони не стосувалися.  Я думала, що Сергія все влаштовує до недавніх пір. Прийшов він вчора додому й заявляє мені, що більше не віддаватиме свою зарплатню. Я спершу подумала, що в нього щось трапилося на роботі або знову звільнили та справа була не в цьому.

Він, бачте, вирішив, що настав час йому самому зайнятися фінансами нашої родини. Поговоривши з ним на цю тему я з’ясувала, де собака зарита. Його колеги та друзі насміхаються з нього, тому що він віддає зарплату дружині. Називають Сергія підкаблучником та питають чи доводиться йому вимолювати в мене його ж чесно зароблені гроші:

-Знаєш, кохана, настав час мені взятися за справу. Я цілими днями пропадаю на роботі й навіть не пам’ятаю, як ті гроші виглядають. Ти ж постійно все вирішуєш сама!

-Сергію, ти ж сам прекрасно знаєш, що планування це не твоє. Ми й місяця не проживемо. Не ображайся, але ти ще та транжира – делікатно пояснила я свою думку.

-Я чоловік у цьому домі чи хто? – почав він до мене волати. — Твій чоловік не малий хлопчик, що звик в усьому слухатися. Як сказав, так і буде!

Я не знаю, як його заспокоїти. Немає нічого гіршого за поранене самолюбство чоловіка. Я знаю Сергія, він не заспокоїться. Тільки чим закінчиться його бунт навіть не уявляю.

Джерело