У нас з сестрою нещодавно не стало батька. Мені 33 роки, сестра молодша, їй 27. Не встигли ми оговтатись від втрати, а тут ще один неприємний сюрприз від мами.

Я від неї такого не чекала, я просто не думала, що мамі в такий період буде до всього цього справа. І від батька, зрозуміло, ми такого не чекали із сестрою. Хоча його якраз можна зрозуміти, але мама…

Тато умів заробляти, а останні 15 років ще й на хорошій посаді сидів. Втім, у нього вся сім’я така: спритні, скупі. Тож у нас багато чого було. Машини, щоправда, продали, коли батько ще сподівався одужати. А потім він і сам заборонив решту продавати. Сказав, що він все розуміє, а квартири та будинок нам ще знадобляться.

Квартир було дві та будинок батьків батька. Однокімнатна здавалася, а в трійці ми жили разом колись, але так вийшло, що квартира належала тільки батькові: він ще до свого весілля зробив обмін зі своїм дядьком.

Ми з сестрою обоє заміжні, я з чоловіком в іпотечній однокімнатній квартирі живу, а сестра заміж вийшла рік тому, жили у наших батьків. Сестра зараз на дитину чекає.

У нас в планах було, що можна буде продати будинок, однокімнатну квартиру і троячку, купити мамі двокімнатну (щоб було куди приводити онуків), і ми самі нарешті зможемо вирішити свої проблеми з житлом.

З мамою ми жити не хотіли, вирішили, що краще буде, якщо всі житимуть окремо. З грошей із спадщини ми обидві могли б собі дозволити купити по двокімнатній квартирі.

Після «сороковин» ми нарешті заговорили про подальше життя. Раніше ж не можна. Мама сама запропонувала сестрі, що вона перейде в татову кімнату, а її колишня спальня нехай буде дитячою для онука чи онуки, почала щось говорити про те, що треба робити ремонт.

Тут сестра Насті і сказала мамі, що після того, як ми всі вступимо у спадок, треба буде і вирішувати житлове питання, а робити ремонт у татовій кімнаті немає сенсу, він там досить свіжий, продати троячку можна і так.

– А на новій квартирі, – сказала сестра, – і будемо дитячу влаштовувати.

– Ви зібралися квартиру купувати? – перепитала мама. – А що вам тут погано?

– Нам тут добре, – запевнила дочка, – але хочеться жити окремо. Нерухомості ж після батька залишилося багато, треба просто все грамотно розділити і прикинути, як вступати у спадок, кому де частки належать, щоб було за законом і справедливо.

І тут мама нам і каже, що ніякої спадщини нам після батька не буде, тому що тато ще рік тому оформив все на неї.

– Так що нікуди вступати не треба, ніяких часток виділяти не будемо, нічого продавати не хочу.

Ми були дуже прикро здивовані: як так? Чому тато так вчинив?

– Ви одружені обидві, – пояснила мама, – зараз все своє розпродайте, купіть спільне з чоловіками, а життя довге. Краще вже нехай все на мені буде, після мене вам усе й залишиться. Порівну. Тоді й продавайте, як бажаєте. І ні, трійку я теж не продаватиму. Я тут звикла, мені подобається. Я тут половину життя прожила. Велику та найкращу половину.

Відмовилася навіть сестру пустити з чоловіком у свою однокімнатну, сказала, що вона ось-ось на пенсію піде, а комуналка за трикімнатну квартиру буде дорога, що вона її з оренди платитиме. Уявляєте? Чоловік мій не втручався, сказав, що це наші справи, що чужого йому не треба. Немає спадщини, то немає. А сестри чоловік, дізнавшись про це, перестав з тещею спілкуватися.

Сестра дуже засмучена, вона впевнена, що мама тата вмовила на дарчу сама, перевернула все таємно від рідних дочок. Її можна зрозуміти, вона разом з мамою батька доглядала, їй тепер у декреті на оренді маятися і невідомо, коли вони з чоловіком зможуть іпотеку взяти.

Гаразд, однокімнатну мамі на старість, але трикімнатну можна було б продати, і будинок… Навіщо мамі будинок? Вона одна, без зятів, без тата, навіть їздити туди не буде.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело