У 19 років я зустріла свого майбутнього чоловіка, йому тоді було 31 рік. Далі вагітність та весілля. Нині мені 21.

У чоловіка не було, скажімо, нічого. Ні машини, ні квартири, ні нормальної роботи, тільки вільний графік, але зарплата була пристойна, жив з батьками.

Для мене це все було байдуже, я вже знала, що мені іншого не треба. Але його робота швидко зійшла нанівець, і він пішов звідти. Знімати житло не вдалося (грошей не вистачало) і ми переїхали до моїх батьків. Спільної мови вони не знайшли досі, хоча минуло вже 2 роки.

Поки я була вагітна, чоловік разом з моїми батьками, відкрили невеликий магазин, але все пішло погано і ми всі посварилися, я не могла не стати на бік чоловіка, хоч і не хотіла лаятись з батьками це все ж таки сталося.

Потім я народила і ніхто не допомагав, спочатку зайняті були або не хотіли, а потім я, мабуть, образилася на всіх і постійно твердила, що мені не потрібна допомога, хоч було і нелегко.

Ще моя рідна сестра, їй 27 років зараз, вона звикла всіма користуватися та отримувати те, що вона хоче. Має чоловіка й доньку — 6 років.

Донька природно така сама, як і моя сестра, але це їхня справа. Мої батьки завжди з її дитиною сиділи та сидять, і допомагаю у всьому, грошима, квартирами, кредитами тощо.

Зі своєю племінницею я особисто сиділа і допомагала їм 4 роки, навіть покинула коледж. У результаті допомоги від неї я не побачила, ще й мусила потерпати, погана бо тепер не допомагаю.

Спокійно жити.вона нам не дала, тому нам довелося переїхати до батьків чоловіка, сестра нас вижила, скажімо так.

Було це навмисно чи ні, я не знаю, але спілкуватися з нею, як із сестрою у мене бажання немає, дуже велика образа на неї зараз.

Батьки чоловіка спочатку прийняли мене дуже добре. Поки ми жили з моїми, то приїжджали до батьків чоловіка на вихідні раз на 2-3 місяці і вони були щасливі.

Сиділи з онуком, забирали його з ранку, даючи нам трохи виспатися на вихідних, відпускали прогулятися на годинку, іншу і балакали зі мною, як із подружкою, давали потрібні поради або я могла спокійно щось запитати.

Вони самі приїжджали рідко, бо старші за моїх батьків років на 10 точно і працюють досі (матері 65, батькові 6о років, а моїм по 45 років).

Але потім нам довелося до них переїхати і все перевернулося з ніг на голову. Вони взагалі перестали допомагати.

Мої батьки, які впритул не помічали онука та були засліплені донькою сестри, прозріли та помітили нас із чоловіком та нашою дитиною!

А з боку чоловіка все стало навпаки, вони навіть не пропонують допомогти або відпустити нас хоч на годину, як раніше, цього просто більше немає.

Зараз мені здається, що на той момент мені просто пускали якусь пилюку в очі, не більше. Так, вони дорослі люди, які працюють, та ще їздять на дачу.

Я ніколи не говорила, що вони чи хтось ще мені винні і наша сім’я це тільки наша справа. Але проблема в тому, що тепер батьки чоловіка намагаються всіляко прискіпуватися до мене і вказувати, що все не так.

Для прикладу (підлога вимита не ганчіркою навпочіпки, а шваброю) або (раковину протирати від крапель води, а потім насухо все відполірувати серветкою після кожного миття посуду). У всіх свої чудасії, але мені це здається знущанням.

У свекра є величезним кіт, якого він, здається, любить більше, ніж будь-кого. Приходячи з роботи, він біжить годувати і гладити свого кота, називаючи його «синочок» і «мій хороший, мій коханий», а онукові, якому вже 1,2 роки каже: «Йди до мами, я зайнятий».

І це все із серйозним, наказним тоном. Особисто мені просто по-людськи прикро, що ми ніби живемо зараз в одній квартирі, а вони лише вказують, що робити і ні в чому не допомагають.

Можливо, я надто наївна чи багато хочу від життя, але я особисто чекала більше. Наразі ми живемо з батьками чоловіка близько 4 місяців, а з моїми прожили майже 2 роки.

На даний момент я перебуваю в страшній депресії через все це і не перестаю думати про це всім. На своє житло грошей немає, іпотека зараз недоступна, а якщо винаймати, то вся зарплата чоловіка піде.

Чоловік не допомагає і не хоче, спить, працює, іноді огризається на мене ще й вважає, що мої батьки погані, а його природно, ангели в тілі, хоча допомагають лише мої батьки та мої бабусі. Будь ласка, підкажіть, щоб ви зробили у цій ситуації, і як мені можна вчинити?