Ми з чоловіком з села, наші батьки теж місцеві, тут народилися, тут і лежать. У нас будинок, садок і город, тримаємо господарство невелике. Все у нас є. Працюємо, ні в чому не потребуємо. Виростили сина і дочку.

Дочка Люда старша, живе недалеко в райцентрі зі своєю родиною.

А наш син Платон одружився 7 років тому з дівчиною з нашого ж села, вони з Галиною дружили з дитинства, росли разом, була нормальна дівчина. Вони разом поїхали у столицю, потім на заробітки у різні країни, осіли у Польщі. Навіть квартиру власну купили. Дітей у них поки що немає, не поспішають.

Шість років син і невістка не були у нас, і ось приїхали. Ми, звичайно, готувалися до зустрічі дорогих гостей, дуже скучили за синочком, та і за невісткою, вона ж нам як третя дитина завжди була.

Але за роки, що минули, Галина, як виявилося, дуже змінилася, перетворилася на таку собі «князівну» з, вибачте, хліву.

Сіли ми за стіл. Я суп поставила, курочку запекла, варенички подала.

Невістка підстелила під лікті паперові хусточки, перед цим зневажливо оглянувши скатертину на столі, з супу повикидала засмажку, з вареників також.

Я мовчала, а чоловік мій Петро не витримав, витер вуса й сказав:

– Дорогенькі, ви оце знаєте що? Доїдайте – і гайда в райцентр у готель, я навіть зараз подзвоню та номер вам замовлю. А то у нас не підходящі для вас умови, не панські.

Знайте, що найсумніше? Платон навіть не заперечував! Не захотів у рідному домі переночувати. Посиділи вони у нас, а потім справді у райцентр поїхали. Одну ніч у готелі ночували, а потім ще три ночі у Люди в квартирі. До нас приїжджали, але тепле спілкування так і не склалося.

Поїхали вони вже. А мені так гірко! Кроплю подушку сльозами вже не одну ніченьку. Ну чому так сталося, все гадаю. А відповіді не знаходжу.

Автор – Олена Коржик

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело