Знаєте, вийшла заміж я досить в молодому віці. Мені було двадцять три роки. Я тільки закінчила медичний університет та повна амбіцій прагнула відкрити власну клініку. Я була більш ніж впевнена, що в мене все попереду.

Почала працювати я ще під час навчання, на швидкій. Я вже мала досвід роботи, тому могла піти після навчання на роботу в клініку. Що й в принципі зробила. Мені дуже подобалася моя робота. А потім я закохалася. Закохалася так, що не бачила нічого та нікого, окрім свого єдиного.

Знайомі з Арсеном ми були вже давно, але так само давно й не бачилися. А потім зустрілися. Почали тісніше спілкуватися. Закохалися. Принаймні я точно була закохана по самі вуха.

Від нашої зустрічі до весілля пройшло всього декілька місяців. Арсен виявився ну дуууууже ревнивим, тому вимагав, щоб я пішла з роботи, займалася побутом та згодом виховувала дітей. Я була осліплена коханням, а тому погодилася з чоловіком та покинула роботу, кар’єру та самореалізацію.

Я всіма силами старалася бути прекрасною господинею. З ранку до ночі. Прибирання, готування, прання, прасування. І так по колу. Через два роки після весілля я завагітніла та народила доньку. Тепер до загальних клопотів додалася ще й дитина. Чоловік не допомагав з донькою ніяк. Хоче так само його дитина, як і моя.

В шлюбі ми пробули загалом п’ять років. А потім чоловік вирішив розлучитися. Пояснив він це тим, що я стала йому не цікава, вся лише в побуті і дитині. Та й поправилася аж на цілих десять кілограмів (це з його слів, на вигляд я майже не змінилася, бо швидко прийшла в форму після пологів). І сказав, що вже пів року має коханку.

Я не хочу розлучатися, бо ж в нас є спільна донька і не хочеться залишати її без батька. Проте з іншого боку, вона і так не бачить Арсена, час він з нею ніколи не проводив. Тому не знаю, старатися ради збереження шлюбу чи ні…

Джерело