– Ань, слухай, зарплату не розрахувала місяць, можеш позичити тисячку до получки? – як завжди сказала подруга. Чомусь вона ніколи не вміла жити на свої кошти та постійно позичала. Таня працювала на державній роботі й отримувала стабільну зарплату, так, це мало, але вона знала, в яку їй суму потрібно вкластись.

Я також колись починала з такої роботи, просто не зупинилась і шукала різні варіанти для розвитку. Мені здавалось, що я варта більшого і ця зарплата це не потолок.

Таких подруг як Таня у мене було ще дві. І для кожної з них було нормальним позичати гроші. Суми там не були великі, але раз за разом і борг солідно ріс. А віддавати вони вже не так бігли, як брати.

Чисто, щоб не втратити подруг, я старалась лишній раз не нагадувати про борг. Працювала на двох роботах, ще й деколи брала роботу на дім. Загалом, крутилась як дзиґа – знала, що потрібно себе повністю забезпечити, ще й скоріш за все подругам допомогти. Чесно кажучи, це починало дуже дратувати, адже якщо порахувати, то практично ціла зарплата просто йшла їм. Та й через таку зайнятість зовсім не могла налагодити особисте життя – коли, якщо цілодобово в роботі?

А дівчата ще й встигали в клуб сходити та погуляти, навіть претензії ставили, що з ними не ходжу. Я не знаю, де вони встигали тратити свої та мої гроші, якщо у кожної були хлопці, які за все платили. Це для мене було загадкою.

Не зважаючи на всі свої роботи, я ще встигала цікавитись чимось новим і розвиватись. Старалась не стояти на місці та завжди прагнути до кращого.

Так одного разу вирішила, що пора дбати лише про себе. Звільнилась зі своїх робіт і шукала те, що буде робити мене щасливою. На той час мені було вже 25, більшість знайомих вже стали сімейними, а я відчувала, що це якраз час до кардинальних змін у житті.

В черговий раз подруги зателефонували, щоб позичити гроші, але вперше я відмовила. Ох ці впрошення і випитування “що ж сталось?”. Вони явно не розраховували на відмову і навіть не знали як себе поводити. Та мені було легко – нарешті я не відчувала провину за те, що не виправдала чиїхось сподівань. Ось з того часу наше спілкування з подругами сходило на “ні”.

Якось до цього я навіть не помічала, що у нас з ними так мало спільного. Нагадаю, разом гуляли та проводили час ми дуже рідко, оскільки я була постійно зайнята на роботі. Так, час від часу зідзвонювались або списувались.

А тепер у мене не було зайвих грошей, тому приводів для дзвінків зі сторони подруг не було. Та і я сильно не набивалась до них, всі свої сили поклала на саморозвиток та ще шукала своє покликання. Таким чином
місяць за місяцем й ми стали зовсім чужими людьми.

Зато, за цей час я познайомилась з хорошим хлопцем, почала свою справу та активно в ній розвивалась. Знайшла багато однодумців, яких більше можу назвати друзями, ніж тих “подруг”. Та й нарешті зрозуміла фразу “Хочеш втратити друзів – позич їм гроші”.

Тому, будьте обачні позичаючи ближнім та не тримайте коло себе таких корисливих людей, все одно від них мало толку.

Джерело