Мені 35 років, у мене є сестра молодша за мене на 9 років. З дитинства всі звикли, що я, як старша, маю нею опікуватися. Зараз ми виросли, у кожної з нас є сім’ї, але мама і далі вважає, що я маю у всьому допомагати молодшій сестрі.

– Ви родичі, повинні допомагати один одному! – постійно повчає мене мама.

– До кого мені ще звернутися, як не до рідної сестри! – скаржиться Віра.

Нещодавно чоловік Віри залишився без роботи. Ну і звичайно, тепер їх утримувати маю я, принаймі так вважає сестра і мама.

Після навчання я вийшла заміж та залишилася в обласному центрі. Спочатку ми з чоловіком винаймали квартиру, а потім йому дісталося житло у спадок. Поступово наше життя почало налагоджуватися. Я народила сина, а чоловік за час мого декрету зробив непогану кар’єру. Владислав, так звати мого чоловіка, багато працював і у нас у сім’ї з’явився достаток. З декрету я вийшла до його фірми: там добре платили. Чоловік був начальником, а я звичайним співробітником в іншому відділі.

– Вірочка закінчила школу і їде до вас, – зателефонувала до нас мама, – житиме у рідної сестри, ну не йти ж їй в гуртожиток. Ти старша, ти маєш допомогти.

Доводи, що житло належить чоловікові, що квартира двокімнатна, і ми молоді і хочемо жити без сторонніх, мою маму не переконували. Звичайно, чоловік був не дуже задоволений таким рішенням: довелося сина перевести до нас у спальню, поступившись місцем Вірі.

Віра жила у нас п’ять років забуваючи помити за собою посуд, обполоснути ванну, прибрати білизну. А ще мама настоювала, щоби сестру ми брали з собою у відпустку на море.

Чоловік зняв для моєї сестри однокімнатну квартиру, за яку платив сам, аби ми лише нарешті змогли жити самі. Два роки ми платили сестрі за квартиру, а потім її навчання закінчилося і вона вийшла заміж. Чоловіка звали Олег, він був приїжджим і прийшов жити до орендованої квартири до сестри.

І Віра наївно вважала, що ми продовжуватимемо оплачувати їй квартиру навіть після її заміжжя. Але це вже ні, чоловік категорично відмовився. Віра зателефонувала мамі. Та намагалася знову звернутися до моєї совісті, але я стала на сторону свого чоловіка, сказала, що не збираюся вічно утримувати її молодшу доньку, нехай заробляють із чоловіком самі.

Квартиру того місяця для сестри сплатила мама. Віра влаштувалась на роботу, зрозумівши, що грошей не буде. Її чоловік також знайшов якесь місце. Але наші проблеми не скінчилися. Олегу з роботою ніяк не щастило і в результаті він почав просити, щоб Влад взяв його до себе. Сестра повідомила, що вони дитину чекають, робота чоловікові дуже потрібна.

Влад погодився, взяв чоловіка сестри на роботу, але справа не пішла. Олег часто запізнювався, а потім взагалі почав через день ходити, брав собі вихідні, але зарплату захотів за повний місяць. Тому ми його звільнили.

Зарплату Олег не заробив, тому за грошима сестра прийшла до мене, мовляв, треба – допоможи, ти ж сестра. Але я їй відповіла:

– Я допомагала тобі, поки ти вчилася, точніше допомагав мій чоловік. Скільки можна? Вчіться з Олегом самостійності.

Якщо розсудити, сестрі 26 років, її чоловікові 28. Нам із чоловіком вони не діти і у нас немає обов’язку їх утримувати.

Через тиждень пролунав очікуваний дзвінок від мами. Виявилося, що сестра з чоловіком переїхали до неї і винною в цьому була я.

– Ти лише про себе і думаєш, – картала мене мама. – На що я їх трьох утримуватиму?

– Мамо, а чому я маю їх утримувати? Мій чоловік і так зробив достатньо для моєї сестри. Досить опікуватися. Інакше вона ніколи не навчиться жити самостійно.

Я поклала слухавку. Спілкуватися з мамою та сестрою я не хочу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело