Нещодавно я розлучилася зі своїм другим чоловіком. Історія нашого знайомства доволі незвична. Він був однокласником моєї подруги, познайомилися ми випадково. Якось, коли нам було по 16 років, йшли з Іриною додому після прогулянки і тут вона говорить, мовляв, її однокласники стоять на автобусній зупинці, підійдімо. Ну підійшли, привіталися та й познайомилися. Потім Сергій, один з тих хлопців, став писати мені, телефонувати, кликати на побачення. Наше дитяче кохання тривало більше року, а потім все зникло, ми розійшлися та перестали спілкуватися. Через два роки, лише у 19. я вийшла заміж за іншого, за свого першого чоловіка.

Стосунки із законним чоловіком також не скалилися і через 5 років, – розлучилися. Саме після розриву, знову у моєму життя з’явився Сергій. Дітей від першого шлюбу не було, тож із старим-новим коханням я почала немовби все з чистого аркуша паперу. Ми чудово ладнали, краще, аніж 8 років назад. Після пів року спільного життя, я завагітніла. Одразу після цієї новини Сергій запропонував вийти за нього заміж. Так я стала нареченою вдруге.

Звичайно, що з роботи довелося звільнитися, – мені не хотілося оформляти декретну відпустку, адже чоловік пообіцяв, що забезпечить мене та нашого сина. Дитячі садочки він не признавав, тому я у перспективі була змушена сидіти із дитиною до самої школи. Перші 4 роки все було чудово, – Сергій працював та заробляв кошти, а я займалася Миколкою. Коли малому було 2, мені спало на думку, що можу працювати з дому. Тож стала заробляти своїм давнім хобі – редагуванням фотографії. Ретуш приносила непогані кошти, вклад у сімейний бюджет. Здебільшого я купувала продукти, побутові товари, а чоловік все у дім: пральну машинку, холодильник тощо.

І ось, коли Миколці виповнилося 4, все змінилося. Ми почали все більше сперечатися, Сергій затримувався на роботі, а потім я взагалі дізналася, що той уже понад рік мені зраджує. Подала одразу на розлучення із заявою на поділ майна. Таке дуже не сподобалося колишньому і він знайшов адвоката, мовляв, чому я маю претендувати на майно, якщо сиділа вдома, поки він заробляв кошти та забезпечував нам життя. Навіть аліменти не хотів платити.

Знаєте, що я зробила далі? Зібрала речі малого, відвела до Сергія та сказала, що відтепер син буде жити з ним, а я вийду на роботу та буду навіть сплачувати гроші на дитину. Ну а що? Якщо догляд за дитиною йому не праця – нехай відчує, як це.

Джерело