Ми з моїм чоловіком Анатолієм знайомі вже 7 років, з них 5 років живемо у шлюбі. А почалися наші відносини ще під час навчання в університеті, коли ні у нього, ні у мене нічого не було.

Разом з Анатолієм ми пережили багато труднощів, але пройшли через всі випробування разом, зберігши свої почуття.

Почалося наше з ним спільне сімейне життя з переїзду в квартиру його батьків, ми тоді тільки розписалися з чоловіком, з весіллям вирішили зачекати, бо не було коштів, щоб його відгуляти. Тоді ми після закінчення навчання обоє лише влаштувалися на роботу. Заробляли небагато, але на життя вистачало, адже не потрібно платити за оренду. Коли чоловік трохи “встав на ноги”, він зробив мені пропозицію, покликав мене вийти заміж.

Після весілля ми спільно вирішили, що пора стати батьками, ми обоє мріяли про це, і я буквально протягом декількох місяців дізналася, що чекаю дитину. На той момент мені здавалося, що Анатолій навіть радіє швидкій появі малюка чи не більше за мене. Мої свекри теж буквально літали на крилах від радості і дякували мені за першого онука, якого я їм подарую. Видно було, що вони щиро раділи цій дитині усі і мені це було дуже приємно.

З останніх місяців очікування дитини мені довелося надовго забути про свою професію. Головною моєю роботою з тієї пори стала дитина і підтримання домашнього затишку. Хотілося, звичайно мені, як і усім жінкам, іноді відпочити від домашніх справ, але Анатолій був на роботі п’ять днів на тиждень, з раннього ранку до пізнього вечора і майже не допомагав мені з дитиною. Іноді ще перед поверненням додому їздив грати в волейбол або більярд з друзями. Для мене ж вийти «до зовнішнього світу» – це до цих пір велика розкіш. Я не можу просто кудись піти, як би мені того хотілося, хоча б інколи, дуже рідко.

Вдома Анатолій мені допомагає тільки в свої вихідні дні. Грошей на няню не дає – каже, що у нього їх немає, а за дитиною має дивитися мама. Так само і з приватним садочком – до державного нас поки не беруть, а на платний «немає грошей».

Коли вибираємо одяг, мій чоловік постійно теж намагається заощадити і завжди серйозно каже, щоб я купувала речі тільки по акції і на розпродажах.

Я довго не могла зрозуміти, куди він діває свою зарплату, адже вона у нього точно чимала, і недавно це прояснилося: виявляється, мій чоловік вже давно хоче купити свою власну квартиру. Я спочатку дуже зраділа такій новині, тому що набридло жити в квартирі його батьків, де я навіть ремонт на свій смак зробити не можу, адже робимо все, що скажуть лише свекри. Але чоловік поставив мене перед фактом, що купує її на свої гроші, і тому оформить її, відповідно, на свою матір, щоб в разі розлучення «його» майно залишилася з ним.

Сказати, що я була дуже здивована – це взагалі не сказати нічого. Виходить, я щодня працюю нянькою, кухарем, прибиральницею, вихователем, і він цього не цінує, чоловік не вважає це за роботу. Я вже давно забулася про свою кар’єру через нашу спільну дитину, а не тому що мені ліньки ходити на роботу, і вдома я втомлююся сильніше, ніж чоловік в своєму офісі, тим паче у мене навіть немає вихідних. Але ніхто цього не бачить і не цінує ніколи, адже робота дружини, якщо вона сидить вдома, непомітна, бо вона не приносить грошей.

Мати Анатолія теж стоїть на боці мого чоловіка, це, звичайно, зрозуміло в цій ситуації, і каже, що вони згодні оформити частину квартири на мене, тільки якщо я вкладу в неї власні гроші.

А де я візьму ці гроші, коли я з ранку до вечора працюю домогосподаркою і мені за це гроші щомісяця ніхто не заплатить? Де справедливість? Я працюю на дому перукарем, але прийняти людей можу дуже рідко, бо з дитиною малою не дуже попрацюєш, тому і грошей отримую трохи.

Невже мій чоловік готується до розлучення? Чи є взагалі сенс продовжувати жити з ним? Від образи хочеться розлучитися або виставити рахунок за свою роботу по дому. Але хто мене зрозуміє? І що це взагалі за життя, якщо Анатолій вже зараз так настроєний?

Фото ілюстративне.

Джерело