Приблизно два роки тому дочка вийшла заміж. Вони захотіли шикарне весілля, на яке ми витратили дуже багато грошей, і все намарно, тому що через рік вони розлучилися. А винною у всьому вийшла я.

Я була проти, щоб робити велике торжество, але взялася керувати сваха, яка вважала, що свого єдиного сина треба одружити за всіма правилами. Таня зі свекрухою була згодна, їй хотілося блищати в пишній білій сукні, танцювати перший танець, робити гарні фото.

Своїх грошей у молодих було небагато, але щось було. Ще свекруха вклалася, я теж дала грошей, але зразу пояснила, що на подарунок у мене вже не буде. Тому нехай самі вирішують, що з цим робити – на весілля витрачати чи на щось розумніше.

Я ніяк не коментувала, що після шикарного весілля молодята пішли жити на орендовану квартиру. Зрештою, це їхня справа. Не хочуть іпотеку – не треба, нехай по чужих квартирах ходять.

– Ти не розумієш. Купити квартиру, це означає бути прив’язаними до одного місця, особливо якщо квартира в іпотеці. А ми поки що не вирішили, де хочемо жити. Може за рік ми в столицю переїдемо, — міркувала дочка.

Прожили вони на орендованій квартирі близько пів року, а потім не стало бабусі зятя. Після неї залишилася однокімнатна квартира на околиці міста. Свекруха запропонувала молодим перебратись туди.

– Там, звичайно, треба ремонт робити, але краще вже ви у свою квартиру вкладатимете гроші, ніж віддавати комусь, – говорила сваха.

Власницею квартири за документами була вона, тож виходило, що вкладається молодь у її квартиру. І якщо із зятем усе зрозуміло, він у мами одна дитина, то моя дочка до цієї квартири взагалі жодного стосунку не мала. Але говорити я нічого не стала, всі люди дорослі повинні розуміти.

Переїхали донька із зятем на бабусину квартиру, почали доводити її до ладу. Роботи там було дуже багато, квартира потребувала капітального ремонту. Але молодята вирішили обійтися косметичним, бо грошей не було.

Я відвідала квартиру лише один раз, коли молоді покликали на новосілля. Розташування квартири мені не сподобалося: район віддалений, проблеми з транспортом, якісь дерев’яні бараки неподалік, сам будинок теж виглядає не дуже та потребує ремонту. У квартирі після ремонту стало краще, але все одно видно, що це тимчасові заходи.

До того ж вона дуже незручного планування – зовсім маленька кухонька, такий самий коридор, суміщений санвузол і одна витягнута прямокутна кімната. Мені було там дуже незатишно, але молодим начебто подобалося.

Через кілька місяців після новосілля донька оголосила, що вони чекають на дитину. У зв’язку з чим постало питання про розширення житлоплощі. Свекруха одразу заявила, що продавати нічого не дасть, тож нехай навіть не розраховують. І куди тільки поділися слова про свою квартиру?

Вихід був один – брати іпотеку, але для цього потрібен перший внесок. Я радила молодим почекати з іпотекою, адже зараз їм є де жити.

– Назбирайте спочатку, потім ти вийдеш із декрету і візьмете квартиру. Поки дитина маленька, вам вистачить.

Але вона мала іншу ідею, яку їй підкинула свекруха. Їй спало на думку, що раз вона вже внесла у благополуччя молодих свій внесок, то тепер моя черга: я мала помінятися з молодими квартирами.

– Ну навіщо тобі дві кімнати, ти ж одна? От і переїдеш у нашу однокімнатну, а ми в твою двійку. Нічого переоформляти не будемо, кожен залишиться при своєму, – умовляла мене дочка. Але я відмовилася від цієї сумнівної угоди.

Дочка на мене образилася, але це моє рішення все одно не змінило. Молоді таки наважилися на іпотеку. Взяли кредит на мінімальний внесок, взяли в іпотеку двійку. Не в новобудові, тому якийсь ремонт там уже був. Переїхали туди.

Народилася дитина, Таня в декреті, зять крутиться, як білка в колесі, але із заробітками якось не дуже йде. Вся зарплата йде на кредит та іпотеку. Грошей у молодих постійно немає, а дитині дуже багатого треба. Ми, батьки, допомагали, але в нас немає надлишку грошей.

Між молодими почалися непорозуміння, і врешті-решт дійшло до розлучення. Зараз якраз триває шлюборозлучний процес. Здавалося б, самі винні, треба було думати, коли приймаєте рішення, але моя дочка вважає інакше: винна я, бо не віддала їм свою квартиру.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело