Руслана вперше їхала за кордон. Її батько давно працював у Португалії.

Закінчивши університет, вони удвох вирішили, що перед тим, як влаштуватися на роботу, вона може трохи відпочити і побачити світ.

До того ж, свого батька, Руслана бачила останній раз, коли їй було десять років. Рік перед тим, не раптово стало її мами…

Вже не таку маленьку, але ще й не зовсім дорослу, виховувала її бабуся по маминій лінії.

Бабуся змогла замінити дівчинці батьків, стати вихователем, другом та величезною підтримкою в житті.

Коли Руслана була на четвертому курсі навчання, бабуся занедужала, і вже через кілька місяців її не стало. Батько, через певні проблеми, навіть не зміг приїхати на прощання з нею…

Дівчина, загартована життєвими випробуваннями, добре закінчила університет. Жодного разу не змусила батька хвилюватися за свою поведінку. Зв’язок, особливо із розвитком новітніх технологій звʼязку, в них завжди був міцним.

Та й батько більше так ніколи і не одружився. Всім його життям була кохана донечка…

Зустрівши Русланку в аеропорту, двоє рідних людей були невимовно щасливими.

Вже з перших днів дівчині дуже сподобалася країна. До того ж, вона вміла говорити португальською. Поки тато працював, Руслана поєднувала опанування професії разом із вивченням португальської мови. Далася вона їй досить швидко та легко…

Батько намагався створити найкращі умови для відпочинку рідної доньки. Він же стільки років її не бачив. Хіба тільки по відеозвʼязку, чи на фото.

Він організував подорож на море. І сам мав нагоду набратися нових сил і відпочити.

-Татусю, що ти думаєш щодо того, щоб я залишилася жити тут, – сказала якось Руслана. – Поки що разом з тобою. А з часом, коли я знайду роботу, то зможу орендувати своє житло…

-Дитинко! Я й мріяти про таке не міг! В мене ж ти все, що є найважливіше. Я буду щасливим, – тільки й зміг вимовити батько.

Вирішивши, що Руслана залишається, вони домовилися про те, щоб сусідка організувала здачу в оренду житла в Україні. Коли все було узгоджено, дівчина зайнялася пошуками роботи.

Та, на жаль, без підтвердженого диплому за кордоном, їй важко було знайти щось гідне. До того ж, як такого досвіду в неї також не було…

Гуляючи одного разу по вечірньому місту, дівчина побачила афішу про пошуки адміністратора в салон краси. Швиденько записавши потрібний номер, Руслана зателефонувала наступного ж дня.

-Татусю, можеш привітати мене! Я знайшла роботу! – радісно повідомила дівчина.

-Це прекрасно, доню! Я завжди вірив у тебе! – обійняв її батько.

З часом дівчина опанувала всі потрібні навички адміністратора. Звичайно що не все вдавалося з перших днів. Але сильний характер їй допоміг. І вже дуже скоро весь колектив полюбив і почав поважати Руслану, як відповідальну колегу й адміністратора.

Клієнти бували різні. Ввічливі й не зовсім, багаті й не дуже, говіркі і мовчазні…

А одного разу до них зайшов він – гарний, високий брюнет.

Хлопець одразу сподобався дівчині. Його очі випромінювали впевненість та спокій.

Потім вона помітила, що він записується на стрижку щомісяця.

Коли дівчина бачила в записах його імʼя, то з трепетом чекала дня, коли він мав прийти. Намагалася заговорити до нього. Але жодного разу їхня розмова не заходила далі формальних питань та відповідей.

Руслана закохалася. Її мрії сходилися лише до його очей та впевненої посмішки…

Але її засмучувало те, що хлопець не звертав на неї жодноі уваги. Хоча дівчина була дуже гарною.

Одного вечора Руслана знову вирішила прогулятися містом.

Вона любила такі прогулянки. Вони її надихали і водночас навіювали сум за рідною країною…

Деколи виникало бажання повернутися. Але, на жаль, там її ніхто не чекав… А тут вони удвох із батьком.

-Вибачте, але я здається вас знаю, – несподіване запитання перехожого зупинило роздуми дівчини. Піднявши очі, Руслана застигла. Це був той самий хлопець із салону…

-Який же він гарний, – тільки й подумала вона.

-Точно! Ви дівчина, з салону краси, – наче сам себе переконував молодий чоловік. – Мене звуть Антоніо. А вас?!

-Руслана, – збентежено відповіла дівчина.

-Насолоджуєтеся вечірньою прохолодою?!

-Так. Обожнюю вечірні прогулянки.

-Я також… Може дозволите скласти вам компанію? – невпевнено запитав він. – Удвох веселіше буде.

Про такий поворот подій Руслана не могла й мріяти. Вона гуляла і спілкувалася з хлопцем своєї мрії…

Виявилося, що мама Антоніо також українка. І він добре знайомий з Україною, історією та культурою…

Цей вечір був особливим. Молоді люди знайшли безліч спільних та цікавих тем. Наче знали одне одного давно.

Антоніо був у захваті від Руслани. Від її думок, ставлення до життя та працелюбності. А особливо його зворушувала її любов до свого батька…

Вони почали зустрічатися. Хлопець усвідомлював, що знайшов свою другу половинку. І вже не зможе бути без неї…

Невдовзі він познайомив Руслану зі своїми батьками, яким вона дуже сподобалася. Особливо мамі.

Через рік щасливий батько видавав рідну доньку заміж за Антоніо…

А ще через два роки, вони вже великою сімʼєю разом із синочком і батьками Антоніо летіли в літаку, який мав приземлитися в її рідній країні.

Прийшов час комусь повертатися на батьківщину, а комусь познайомитися і полюбити нашу країну.

Ось так молода дівчина знайшла свою щасливу долю…

Джерело