Ми з чоловіком одружилися відразу після закінчення університету. Весілля вирішили не робити – з мого боку залишилася тільки далека рідня, з якою я майже не спілкуюся, з боку чоловіка – мама, яка не зраділа від новини про весілля, і тітка, що живе в іншій області.

Після одруження перші два місяці жили зі свекрухою. У чоловіка є своя квартира від батька, але вона тривалий час здавалася. Ось і на момент нашого весілля там ще жили люди, договір з якими спливав лише через пів року.

Свекруха нас переконала, що буде негарно виселяти їх завчасно, просила нас пожити ці кілька місяців з нею і ми погодилися. Але зі свекрухою ми прожили два місяці, а потім чоловікові запропонували хорошу роботу в іншому місті. Ми вирішили, що тут нас нічого не тримає, бо й у нього, і в мене на той момент робота була така собі.

На новому місці я теж знайшла собі роботу, у чоловіка все було як обіцяно. Свекруха залишилася при своєму – квартира продовжувала здаватися, бо ми провели в іншому місті цілих п’ять років.

Але коли у чоловіка закінчився контракт, йому запропонували менш вигідні умови, ми вкотре зібрали речі, але вже для того, щоб повернутися додому.

Свекруха нас зустріла усмішкою, яка трималася на її обличчі рівно доти, доки вона не дізналася, що ми плануємо таки зайняти квартиру, яка за законом належить моєму чоловікові. Вона відразу змінилася в обличчі, коли зрозуміла, що джерело доходу спливає з рук. Почала нас переконувати, що квартира стара, без ремонту, мовляв, навіщо нам вона.

– Вам би про нову квартиру замислитися. Сьогодні стільки розкішних варіантів з гарним плануванням. Можете взяти іпотеку, ви ж ще молоді. Ми ж вже з вами жили разом, чудово порозумілися, переїжджайте до мене, збирайте на перший внесок.

Ми спробували пояснити мамі чоловіка, що, по-перше, ми тоді жили лише два місяці, по-друге, за минулі п’ять років ми з чоловіком уже подорослішали, обзавелися своїми сімейними звичками, і жити з мамою під одним дахом немає жодного бажання. Не тому, що вона якась нехороша, просто окрема сім’я має жити окремо.

– А я на що житиму, якщо ви в квартиру в’їдете? Ви ж не будете мені по шість тисяч щомісячно платити? – заявила свекруха.

Звичайно не будемо, нам на іпотеку треба накопичувати. До того ж, з якої радості ми маємо їй щось платити?

Я розумію, коли чоловік вчився в університеті, там треба було за навчання платити, здача квартири була гарною підмогою. Хоча чоловік ще сам підробляв. Але наступні п’ять років свекруха просто забирала собі гроші, і їй ніхто нічого не казав. Хоча ми з таким самим успіхом могли здавати квартиру чоловіка, а гроші відкладати на іпотеку. Вже зібрали б непогану суму.

Але свекруха так не вважає, вона каже, що ми її обкрадаємо, залишаючи без додаткового заробітку.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело