Я була першою дитиною у моїх батьків, це було для них дуже особливим та важливим кроком у житті. Їм хотілось, аби моє ім’я відрізнялось від моїх ровесників, адже “Настя”, “Анна”, “Лідія” — це вже давно було нецікаво. Хотілось чогось нового, свіжого, аби всі сказали “вау”. І от цим “вау” стало те, що мене ображали в дитячому садочку та у школі.

Народилась я в серпні, російською мовою — це август, тому моя мама захотіла, аби мене звали Августиною. Як на мене, це дуже дивний вибір, адже таких імен я не чула й досі, хоч мені вже близько двадцяти п’яти років.

Поки я ходила до дитячого садочка, то мене називали гускою, але мене це не дуже ображало, бо тоді мені вдавалось захистити себе від цього, просто кусаючи свого кривдника. Тоді всі відступали зі сльозами на очах. Але у школі такий вибрик не міг спрацювати, адже кусатись було вже неправильно, і більше ніяк захиститись я не могла.

Спочатку однокласники називали мене гускою, а в класі четвертому — мангустою. Так, я розумію, що це всього лиш назви тварин, та все ж це було зовсім неприємно, коли всіх називають нормально, бо придумати нічого смішного з ім’ям, наприклад, Анна не вийде, а от щось новеньке — дуже просто.

Через те, що з мене сміялись, моя самооцінка швидко падала і я почувалась відкинутою від колективу, адже коли з тебе сміється хтось один, то це не так страшно, але коли сміється весь клас — це набагато гірше та страшніше.

Я довгий час ображалась на батьків за таке рішення, і не могла зрозуміти за що вони так зі мною вчинили, але з часом образа зникла, і я зрозуміла, що в майбутньому просто добре подумаю перед тим, як обрати ім’я своїй дитині.

Джерело