Ліза була єдиною дитиною в сім’ї. Батьки гарно виховували дочку. Щонеділі всією родиною ходили до церкви на святкову літургію, багато подорожували. Мама навчала доню бути доброю та сердечною до людей та світу загалом. Ліза й росла досить сентиментальною та чуйною дівчинкою. У неї було досить багато друзів. Дитина ніколи не встрявала у сварки чи суперечки, навіть сама намагалася навести лад, якщо хтось лаявся.

Лізка пішла до школи, коли їй виповнилося вже сім. Батьки якось не хотіли давати на рік раніше, вважали, що й так встигне навчитися. Лізі давалася наука неймовірно легко. Початкові класи пролетіли так швидко, що навіть незрозуміло, коли. До п’ятого класу Ліза йшла в гарних білих бантах на чорному волоссі та синій формі, світлих підколінниках та чорних туфельках. Мама не могла намилуватися своєю красунею. Під час свята першого дзвоника все гладила по голівці та цілувала донечка.

Ліза робила неабиякі успіхи в іноземних мовах. Олімпіади, конкурси, змагання – всюди була першою. Вчителі нахвалювали, радили після завершення школи обов’язково вступати на філологічний, щоб не загубити талант. Лізі й самій подобалося вивчення чужих мов, побут інших країн, обряди та звичаї.

Проминали роки. Ліза перейшла у випускний клас. Ще давним-давно вирішено було, що таки вступає до столиці на філологію. Дівчина зовсім не боялася самостійного життя. Мама з татом навчили її всього: готувати, випрати за собою, прибирати. Тому життя в гуртожитку не було для дівчинки чимось надзвичайним, що складе труднощі.

Вступні іспити були позаду. Ось Ліза в величезній лекційній залі поруч з сотнями інших студентів. Таке все було цікаве та пізнавальне, що дівчинка з захопленням слухала, дивилася та запам’ятовувала. Навчання давалося легко. Лізі доводилося багато сидіти над книгами та конспектами, проте вона добре знала, що як зараз собі постелить, так потім виспиться. Їй хотілося забезпеченого майбутнього. Батьки ж не будуть постійно опікувати її.

Ліза сиділа після пар на лавці в парку та жадібно пила воду, спека була нереальна. Раптом до неї підсів молодий чоловік та запитав англійською:

– Доброго дня, дівчино. Володієте англійською? Можна присісти біля Вас?

Лізка усміхнулася та відповіла ввічливо:

– Привіт. Так, володію вільно. Ви вже й так присіли, для чого ж тоді запитуєте.

Молодого чоловіка звали Едгар. Родом з Бельгії, приїхав сюди як волонтер до однієї з гімназій міста. Його завданням було навчати дітей англійської мови та поглиблювати досвід у традиціях та звичаях європейських країн.

Молоді люди швидко знайшли спільну бесіду. Едгар виявився цікавим та легким співрозмовником. Ліза розповіла про себе, що лише першокурсниця, вивчає іноземні мови. Хлопець запропонував обмінятися телефонними номерами та зустрітися завтра десь за чашкою кави чи чаю. Лізка не могла відмовити, їй відверто сподобався цей юнак.

Прогулянки та зустрічі ставали все частішими. Не раз не могли дочекатися вже, коли побачаться. Едгар міцно обіймав Лізку, шептав на вухо, як палко любить. Через декілька днів повідомив з сумом новину:

– Закінчується термін мого перебування тут. Повинен повертатися додому, до своєї школи, де викладаю. Що робитимемо далі? Не хочу втрачати тебе…Елізабет, – так Лізку називав лише він. Велично, красиво та пошепки.

Дівчина зі слізьми на очах підняла погляд на коханого та, знизавши плечима, відповіла:

– Я ж не можу залишити університет. Ти сам розумієш. Добігає до кінця лише перший курс. Освіту я отримати повинна. Просто навіть сама для себе.

Едгар емоційно замахав руками:

– Ні, люба, ні в якому разі, для чого покидати інститут. Я маю одну ідею. Не знаю, як сприймеш її ти та твої батьки. Якщо я пошукаю відповідний університет у своєму місті, дізнаюся умови вступу, ти згідна переїхати до мене?

Ліза слухала та не вірила своїм власним вухам:

– Звісно. За тобою хоч на край світу.

Дівчина ні разу не пошкодувала про тоді зроблений вибір. Їй вдалося таки вступити до бельгійського університету, завершити навчання. Тепер вона разом з Едгаром та двома кучерявими донечками щоліта приїжджають до бабусі та дідуся. Лізі деколи страшно навіть думати, що якби тоді зробила неправильно, то зараз не мала б такого щастя.

Джерело