У Марії Петрівни задзвонив телефон, вона подивилася на годинник, зазначила про себе, що дочка сьогодні рано дзвонить, зазвичай вони розмовляють ввечері. Марії Петрівні сімдесят, але вона ще сповнена сил, і може дати хорошу пораду, не дарма все-таки багато років відпрацювала суддею.

Вона відповіла, і почула, що дочка Галина плаче:

– Мамо, мене чоловік покинув, зібрав свої речі і пішов, сказав, що я йому набридла. Мамо, що мені робити? Як ж його кохаю, мені треба його повернути. Ну, кому я потрібна, п’ятдесятирічна тітка?

Марія Петрівна різко сказала: – Ану сльози убік, заспокойся, через чоловіка так плакати? Розповідай усе по порядку.

– А що розповідати? “Віктор сказав, що в нього інша жінка, він її любить, і стосунки у них тривають майже три роки, а я така проста, нічого не помічала і не бачила», – розповідала Галина.

– А що тоді плачеш, пішов і пішов, тим більше, що він тебе обманює три роки, треба було раніше про це думати і поводитися по-іншому. Я тебе попереджала, що ти про себе не думаєш, у тебе тільки Вітя, та Вітюша в голові, про доньку та онуків так не дбаєш, як про свого Віктора – зрадника.

Марія Петрівна була строга і мудра, але дочка майже ніколи не прислухалася до її слів, починала прислухатися, коли щось траплялося в неї, наприклад, цей випадок із чоловіком.

– Галю, ти знову не послухаєш мене, і зробиш по-своєму. Тож я тобі пораджу – забудь свого Віктора. Не вартий він сліз і переживань, ну і що, що одна лишилася, у тебе руки є, ноги є, мізки є. От і живи для себе та дітей.

– Мамо, мені треба повернути чоловіка додому, може ти його налякаєш, подзвони йому і скажи, що подамо до суду на нього, і його повернуть додому. Все-таки він тебе боїться.

– Галю, не кажи нісенітниці. Ну який суд, він що, щось погане скоїв? Покохав іншу, та й нехай живе з нею. А тобі соромно триматися за чоловіка, який тебе образив і покинув.

Галина знала, що мама так скаже, вона завжди недолюблювала свого зятя, говорила, що він підли, тишком-нишком може таке зробити, ось будь ласка, мама була права.

Галина напружено думала, якими шляхами повернути чоловіка, вона, звичайно, не прислухалася до порад матері. Подзвонила подрузі Тетяні, поплакалася з приводу чоловіка, що покинув її, і сказала, що хоче його повернути. Тетяна засміялася:

– Ти що подруга, навіть не здумай, тобі потрібні ці проблеми? Я на твоєму місці була б рада, що такий баласт у тебе забрали. Сама ж говорила, що він не хоче працювати, сидить постійно у телефоні, грошей майже не приносить. Ти ще згадаєш мої слова, коли він назад сам притягнеться.

Галина була твердо впевнена, що подруга заздрила їй завжди, у неї давним-давно немає чоловіка, майже двадцять років живе одна. Вона знайшла оголошення, де жінка обіцяє повернути чоловіка до родини. Галина зателефонувала і зустрілася з нею і не раз, віддавала щоразу пристойну суму грошей, і почала чекати, коли прийде назад чоловік. Чекала місяць, він не повернувся, вона зателефонувала тій жінці, але їй відповіли: – Абонент недоступний. Зрозуміла, що її обдурили.

Через спільних знайомих Галина дізналася, куди і до кого пішов чоловік, поїхала на адресу, подзвонила у двері, ніхто не відчинив. Вона чекала біля під’їзду на лаві, бабуся, яка вийшла з під’їзду, на запитання про Валентину, сказала з усмішкою:

– Так, Валька тут живе, а тепер у неї новий чоловік, такий хлипенький, вона здоровіша за нього, але ходять під ручку. У неї їх багато було, але довго ніхто не тримається, згадай моє слово, вона і його прожене. Їй треба грошей, вона не любить працювати. А цей хлипенький і раніше тут з’являвся, я його давно бачу. Вийде з під’їзду, подивиться на всі боки, і, озираючись, біжить на зупинку, ніби накоїв щось, чи боїться чогось. Я тут на першому поверсі живу, ось мої вікна, я на посту завжди, мені все видно і чутно, а якщо погано чути, прочиняю вікно.

Бабуся показала рукою в бік:

– Дивись, дивись, а ось і вони, бач Валька крокує, наче принца підчепила.

Валентина міцно тримала під руку Віктора, він справді на голову нижчий за неї, і вдвічі тонший. Віктор здалеку побачив свою дружину і шепнув Валентині:

– Он моя дружина сидить на лавці, наче нас чекає.

Валентина зробила серйозний вигляд, коли вони підійшли до Галини, Віктор запитав:

– Ти що тут робиш, я ж тобі сказав, що покохав іншу, ось можеш помилуватися, це Валентина, ми любимо один одного, скоро я з тобою розлучуся.

Валентина стояла горда і посміхалася.

– Так, Галю, ми любимо один одного, і не стій у нас на шляху, а особливо у мене, бачиш, у нас з тобою різна вагова категорія, а я жінка гаряча, і за своє кохання, що завгодно можу зробити.

– Вітя, поїдемо додому, ну що ти тут робиш? Я бачу, що то не твоя жінка, вона тобі не підходить, я приїхала за тобою. Я думала, що ти від мене пішов до жінки, яка краща за мене, красивіша і розумніша, і що я бачу, мені шкода тебе. Поїхали додому, – промовила Галина.

Валентина закрила собою Віктора:

– Ну ти, давай іди звідси, і більше, щоб я тебе не бачила.

А Віктор, виглядаючи з-за її спини, підтакував:

– Так, так, Галю, їдь, я до тебе не повернуся, я люблю Валентину.

Вони розвернулися й увійшли до під’їзду. Бабуся сусідка, була свідок розмови, і сказала:

– Іди мила, йди. Зараз не час тобі з ним розмовляти, він сам прибіжить до тебе.

Галина йшла до зупинки, сльози застилали очі:

– Ну що я так вчепилася в чоловіка, он на кого він мене проміняв. Права моя мама, права моя подруга, якось проживу без нього.

Минуло півроку, Галина вже змирилася з самотністю, пережила, у неї побільшало вільного часу, з подругою ходять у кінотеатр, катаються на велосипедах у парку, через два місяці, з середини червня, у них відпустка, і поїдуть на море. Часто зустрічається з онуками, і старшу онучку візьме із собою на море, яке вже пообіцяла їй.

Буквально за тиждень до від’їзду у відпустку, увечері хтось подзвонив у двері, Галина відчинила та побачила свого колишнього чоловіка. Він стояв з поганим виглядом, і з тією ж сумкою, що й пішов.

– Галя, можна я увійду? Вона відступила убік, не на майданчику ж розмовляти.

– Галочка, я розумію, образив тебе, вибач, але я помилився. Вона виставила мене, привела іншого, а він мої речі викинув. Вибач, я зрозумів, ти найкраще, стільки років прожили, пошкодуй мене.

Він дивився на неї очима, в яких стояли сльози, він знав свою дружину, вона жаліслива жінка.

– Вікторе не проси і не розігруй цю сцену, я тебе не пробачу. Я багато пролила сліз, я багато зробила помилок, намагалася тебе повернути будь-якими способами. Але коли я побачила, на кого ти мене проміняв, ти став мені противним. Іди, я тебе не прийму назад, мені без тебе добре, ось через тиждень їдемо з онукою на море, а ти їдь у своє село, там у тебе батьківський будинок, він у хорошому стані, а на цю квартиру ти ніяких прав не маєш.

Віктор взяв її за руку, але Галина відсмикнула:

– Не торкайся до мене, йди, я не можу на тебе дивитися, ну треба ж, через кого я стільки переживала, стільки сліз пролила через цього зрадника.

Віктор тупцював біля дверей:

– Галя, дай мені грошей, мені навіть нема на що доїхати до села.

Галина дістала з гаманця всі гроші і простягла йому:

– На, покористуйся ще раз моєю добротою, доїдеш до села, і на перший час тобі вистачить, а там заробляй сам, до мене більше не приїжджай, не відкрию. Бувай.

Віктор пішов, вона зачинила за ним двері, їй стало легко, вона відчула себе ніби знову народилася!

Джерело