У дитинстві Сашко не був найрозумнішим учнем у класі. Але вчився завжди на «відмінно». Для цього він не використовував розум або знання, але брав вчителів іншим. Десь допоможе прибрати клас чи підняти парти, десь нашіпче на вухо, хто з учнів розбив вікно або списав стіни у вбиральні.

Такому гарному хлопчику гріх було не поставити високу оцінку, навіть якщо в нього не вистачало часу вивчити вірш чи доказ теореми. Такої ж тактики він дотримувався навіть тоді, коли його батьки переїхали до міста, а сам він, відповідно, змінив школу. І завжди все в нього виходило.

Коли Олександр подорослішав, з університетом у нього виходило все не так гладко: низькі оцінки, академ-відпустка, не добрі стосунки з іншими студентами. Проте він брав участь у творчому житті вишу, постійно їздив на різні суботники і, як не дивно, навіть був старостою своєї групи. Батьки допомагали, чим могли, навіть виділили йому гроші на орендовану квартиру та курси з важких предметів.

Взагалі, батьки любили сина і намагалися всіляко йому допомогти. Коли з грошима стало особливо складно, вони навіть вирішили повернутися назад у село. Говорили, мовляв, дуже скучили за роботою на землі і життям на свіжому повітрі, тим більше, вік уже до пенсії тощо. Насправді ж життя в селі було дешевшим, щоправда, і роботи там було більше.

Тим часом Сашко зустрів дівчину, свою наречену. Оля – дівчина симпатична, розумна, знає собі ціну. Справа в тому, що батько Олі володіє мережею прибуткових піцерій і сама Оля, по суті, дуже завидна наречена. До свого майбутнього зятя Сергій Богданович ставився скептично і не сприймає всерйоз.

У нескінченних спробах сподобатися своїй пасією наш герой водить її ресторанами, ллє у вуха обіцянки про хороше життя, обіцяє любити вічно. Ще б пак, хлопець він розумний та ще й зовнішністю вдався. Хто тут устоїть. Але тільки ось Оля заявила, що не вийде заміж за хлопця, який не зробить з її весілля розкішну урочистість, як у найкращих Голлівудських фільмах.

Десь раз на місяць вже за звичкою Сашко завжди приїжджав до батьків у гості. Із подарунками. Насправді це майже завжди було дщось ешеве, але мама і тато були в захваті. А як же, синочок подарував! Але ось до кінця дня вже коханий син просив у батьків копієчку. На життя, їжу та щоб одягнутися. Насправді ж все йшло на дорогі «хотілки» його нареченої.

І ось одного разу прийшов Сашко до батьків знову. Каже, мовляв, рятуйте. Хазяї квартири, в якій він тулиться, зовсім з котушок злетіли.

«Сказали, виселяйся, продавати будемо. А ось пам’ятаєте, ви казали, що відкладали на квартиру? То, може, я до своїх додам і куплю вже щось достойне?»

Після невеликої сімейної наради було вирішено гроші віддати. Адже хлопцеві вже 27 років. Нема чого йому з валізами по місту мотатися. Віддали все, що мали, до останньої копійки. Нічого не пожаліли. Адже синочок розумний, у нього світла голова і друзів багато. Може, знайде собі варіант хороший і, можливо, наречена з’явиться. Вдячності Сашка не було межі: дякую тату, мамо. Я вас не підведу!

Але в місті ці гроші чекала інша доля. Насамперед, була куплена обручка. За великі гроші, адже Олі пасує лише найкраще. Потім Олександр вніс аванс за гарний бенкетний зал та непоганий букет квітів. Пішов свататися. Батько Олі поводився не дуже привітно, зате стримано. Навіть одного разу прийняв майбутнього зятя.

Сашко поводився максимально чемно і намагався сподобатися всім. Швидко відповідав на запитання про навчання, друзів та роботу. Дотепно жартував і парирував жарти господарів будинку. Ідеально тримався за столом – знадобилися знання етикету. На запитання про батьків знизав плечима і з сумною міною заявив, що він сирота. А під кінець вечора попросив Олю ощасливити його та вручив обручку.

Навіть не відкривши красиву ювелірну коробочку з оксамитом і каблучкою всередині, Оля вся залилася рум’янцем. Вона обернулася і втекла до кімнати на другий поверх будинку.

Тоді майбутній тесть ліниво підвівся з крісла і запросив «дорогого гостя» вийти побалакати на свіже повітря.

— Слухай, хлопче. Я так зрозумів, хлопець ти розумний і вмієш пробиватись у житті. Це добре. Але Оля вже має нареченого, я сам його вибрав. Має гроші, а в тебе їх немає. І це нам не підходить. Мені байдуже, як ти там навчався і якою рукою треба виделку тримати в руці. Я, брате, сам сільський. Але з Олею ти прорахувався.

Окинувши поглядом пониклого молодого чоловіка, Сергій  Боданович почухав голову.

– Ну, слухай, ти тільки не засмучуйся. Я ж бачу, хлопець ти кмітливий. А хочеш, я тебе кур’єром у нас влаштую, га? Оплата – скільки працював, стільки заробив. Клієнти люблять вихованих, тож ще й чайові будуть. Погоджуйся, га? Пристойною людиною станеш за рік, присягаюся!

І Сашко погодився.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело