У мене складна життєва ситуація, з якою, можливо, хтось стикався і зможе допомогти порадою.

З чоловіком ми були одружені понад 20 років, але на цей період разом не живемо. Офіційно не розлучилися, але я пішла від нього два роки тому через його зраду.

Розлучилися ми з чоловіком без гучних скандалів відносно мирно. Досі спілкуємося, але лише на тему дітей (у нас їх двоє, 14 та 19 років), які мешкають зі мною у двокімнатній неприватизованій квартирі моєї мами.

Чоловік живе окремо в двушці, що дісталася від його батьків, як відповідальний квартиронаймач (квартира теж не приватизована).

У моїй квартирі прописаний ще мій рідний брат, у якого є спільне житло зі своєю дружиною. Він погоджується на справедливий поділ маминої квартири, навіть запропонував, щоб я взяла собі велику частку, щоб вистачило купити повноцінну однокімнатну квартиру.

Для цього брат пропонує приватизувати квартиру покійної мами, після чого її продати чи розміняти, як вдасться.

Із цією ідеєю я пішла до чоловіка. Мовляв, у мене половина квартири, додай грошей на другу половину – і буде двійка для наших дітей, в якій ми їх пропишемо і в якій вони житимуть разом зі мною. На мою думку, логічно і справедливо.

Вислухавши мої аргументи, чоловік без особливих вагань погоджується на обмін, а заразом і на офіційне розлучення.

І все було добре, поки про цю нашу ідею не дізналася його теперішня пасія – цинічна самозакохана дівчина, яка майже на 20 років молодша за нього.

Панночка досвідчена, з багатодітної сім’ї, за плечима вже два розлучення. В особі мого чоловіка вона знайшла собі багатого коханця і, вирішивши, що життя вдалося, обживає його квартиру і налаштовує його проти наших дітей заради власних шкурних інтересів.

Причому непогано у цьому досягла успіху, так як невдовзі чоловік пішов назад. І я чудово бачу, звідки ноги ростуть і хто тут знайшовся такий розумний, що вміє розпоряджатися чужим майном у своїх інтересах.

Конструктивна спочатку розмова поступово скотилася у грандіозний скандал. Зрештою чоловік вирішив, що він забирає дітей жити до себе, а я, на його думку, можу жити сама як хочу.

Він вважає, що впорається з дітьми не гірше за мене (та й що з ними справлятися, якщо вони вже майже дорослі).

І ось тепер на старості років (мені вже давно за сорок) я ризикую залишитись і без житла, і без дітей.

Та й з чого раптом я маю відправляти своїх дітей жити з незрозумілою жінкою в одній квартирі? Я заплуталася, не знаю.

Що робити і як розгорнути ситуацію на свою користь (і на користь дітей, звичайно ж) – у мене просто не вистачає аргументів у суперечці з чоловіком, який аж ніяк не дурень і заговорити може будь-кого.

Порадьте, будь ласка, може бути якісь юридичні зачіпки або хоча б виразні аргументи, які я могла б використати у суперечці з чоловіком, щоб відстояти свою початкову ідею. Заздалегідь велике спасибі!