Мене звуть Ніта, мені 32 роки, маю сім’ю, доньку 5 років і чоловіка. З чоловіком живемо 6 років, дитина запланована, і дуже любимо її.

До народження дитини я працювала в компанії, на дуже престижній посаді, але коли завагітніла, пішла в декрет, і потім звільнилася остаточно, тому що з донькою не було кому сидіти.

Донька дуже розвинена, у свої 5 років знає розмовну англійську, я вожу її на гімнастику 4 рази на тиждень, плюс ще музика та малювання.

У садок вона не ходить, переважно постійно на цих заняттях. У вихідні намагаюся водити на якісь спектаклі дитячі та різні заходи.

Чоловік намагається, працює, на доньку не шкодує коштів, але дуже часто їде з друзями відпочивати, як він так відпочиває від нас.

Хоча чесно сказати, я його не напружую ніякими домашніми турботами, з донькою максимум погуляти на вихідних, і те, кілька разів на місяць таке буває.

Сама я нікуди не ходжу, ні на які тусовки, тому що не хочу навіть час витрачати на такі розваги, хочеться приділити увагу дитині та чоловікові.

Намагаюся добре виглядати, займаюся спортом, стежу за собою.

Останнім часом чоловік якось кинув мені такі слова, що “він – чоловік і йому все можна!”, “Хочу і їжджу з друзями, хочу, залишаюся вдома”.

Мені дуже сумно таке чути, невже йому так не хочеться бути з нами у вихідні? Я так намагаюся, але руки вже опускаються від такого ставлення.

Для нього це вже четвертий шлюб, ужитися він не зміг із попередніми дружинами.

Що я не так роблю? Чому це не цінується? Я теж іноді втомлююся від дитини, няньки у мене немає, все роблю сама.