У мого чоловіка є свій бізнес, я попросила його влаштувати до нас колишню братову дружину. Але і мамі, і братові це не сподобалося

У мене є старший брат Віктор. Чотири роки тому він розлучився після восьми років шлюбу. Що там у них сталося, я точно не знаю, але для нас усіх це стало несподіванкою, у них з Вірою, як нам здавалося, все добре було, дитину спільну ростили.

Наша мама відразу стала на його сторону, їй було шкода синочка, який пішов від дружини з однією валізою та ще й аліменти має платити.

Хоча що він там їй залишив, я не зрозуміла – квартира у Віри була її, дошлюбна, машину їй батьки купили, що він нажив, щоб залишати? Тут моя мама вступила в діалог: а телевізор, а сковорідки тарілки, а всякі праски та інше? Навіть ноутбук залишив, який купували, коли Віра у декреті сиділа!

Я, особисто, перестала б спілкуватися з братом у ту саму мить, коли б він перевіз від колишньої дружини до маминої квартири праски та сковорідки. А ноутбук, з нього його власна дочка тепер мультики дивиться.

– Вона буде давати мені звіт за кожну гривню з тих аліментів, які я платитиму, – не здавався брат, – нехай не думає, що може шикувати за мої гроші.

А мені Віру стало так шкода! З ким вона жила. Того дивись, капронові колготи у неї в шафі перерахує і за вартість їх стягне. Деякі, мовляв, він купував їй, коли вона в декреті сиділа. П’ять років тому, пам’ятаєш?

Брат оселився знову у своїй кімнаті маминої квартири, бачилися ми потім рідко, я з чоловіком живу окремо. А ось Віру я бачила часто, мешкає вона недалеко.

Одягалася вона скромно, видно було, що зайвих грошей вона не має. Племінницю до школи збирала одна, бо колишній чоловік сказав, що аліментів їй має бути достатньо і більше він ні копійки не вкладе.

Ми з Вірою ніколи подругами не були, але жінка вона була хороша. У мого чоловіка є свій бізнес, я попросила його влаштувати до нас колишню братову дружину. Віра економіст, на своїй роботі отримує копійки, а в нас виходить більше, щоправда працювати доведеться не тільки бухгалтером, а й адміністратором, і замовляти продукти для кафе та багато іншого.

Віра подумала і погодилася з вдячністю. І ми не пошкодували. У роботі вона була хватка, обов’язкова і суттєво полегшила чоловікові життя, поки я сиділа у своєму затяжному декреті, народивши одну дитину за іншою.

Мамі це дуже не сподобалося.

– Навіщо ти її на роботу взяла, – каже мама, – вона обібрала твого брата до нитки! Вона щомісяця забирає чверть його зарплати! А тепер ти платиш їй?

– Мамо, – пояснюю, – чоловік платить, не я. І платить за працю. А ти порахуй, скільки в тебе за місяць йде на харчування, особливо зараз, коли брат знову з тобою живе? Чому ти вважаєш, що твоїй власній онуці достатньо аліментів?

Через два роки, чоловік, як і планував, відкрив ще одне кафе, та ще й магазинчик при ньому, а Віра стала там керуючою. Та ще й мені допомагала вести бухгалтерію. Тепер вона могла собі дозволити повезти дитину на море. Мій брат сказав, що це за його гроші вона по морях розкошує. Мама, звичайно ж, його і в цьому підтримала.

Мені дуже соромно, що брат повівся так, але ще більше мені соромно за мою власну маму, яка викреслила онучку зі свого життя. Мама ж теж жінка, і теж з батьком була розлучена, невже не пам’ятає, як це жити на аліменти?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело