Нещодавно мені виповнилось 55 років. І я почав задумуватись про своє життя. Згадую про свої п0милки, думаю, як могло все скластись, якби у свій час прийняв інше рішення. Адже більше половини життя вже позаду. Як я його прожив?

Найяскравішою подією молодості є моє весілля. Я ніколи не думав, що одружусь в такому ранньому віці. Адже ми з Аліною спочатку були просто однокласниками, а коли вступили до одного університету і почали більше спілкуватись, ми закохались. І вже у 18 років ми подали заяву та одружились. Батьки Аліни були заможними людьми, тому про житло для молодої родини подумали вони й подарували нам на весілля квартиру в столиці.

Всі мої друзі по-хорошому заздрили мені – дружина-красуня, яка кохає всім серцем і дуже хороша господиня вдома (мрія всіх однокласників), і власна квартира в столиці.

Згодом влаштувався у відому компанію на стажування, а потім залишився там працювати з перспективами кар’єрного росту. Так що для нас не було проблемою відпочити родиною двічі на рік на морі. Дуже швидко в нас народилось 2 діток. Ми були щасливою родиною, життя було ідеальним. Та якось незрозуміло для мене все це просто зникло, немов це був просто сон.

Я й досі пам’ятаю той звичайний на перший погляд ранок. Минуло майже 10 років з дня нашого весілля. В той ранок ми поснідали всією родиною, завезли дітей до школи. Потім підвіз Аліну на роботу, поцілував її на прощання, як завжди, і поїхав у офіс. Хіба ж я знав, що тоді бачу її востаннє…

Коли я ввечері повернувся з роботи, діти були вже вдома – вона забрала їх раніше. Але Аліни вдома не було. На мої дзвінки і повідомлення вона не відповідала. Її батьки теж мовчали. Я не розумів, що відбувається. Але пізно вночі отримав повідомлення від неї: “Вибач, але я так більше не можу жити! Мене все це дістало. Я не хочу бачити ні тебе, ні дітей. Сам вигадай, що їм сказати. Вибач!”

Зрозуміло, що тієї ночі я не міг спати. Я не розумів, чому вона пішла? Що було не так? Як вона могла покинути власних дітей? Адже ми були щасливі разом. Отак одне повідомлення повністю змінило моє життя. Я намагався їй подзвонити, але у відповідь короткі гудки. Наступного дня я поїхав до неї на роботу за поясненнями, але мені сказали, що вона вже кілька тижнів там не працює. Я втратив сенс життя і не знав, як жити далі без Аліни. Але заради наших дітей я повинен бути сильним і триматись.

Вже пізніше від наших друзів я дізнався правду. Виявилось, що Аліна вже давно має інше життя. Вже близько року вона ходить з подругами по клубам, і її не раз бачили з іншими чоловіками. А зараз ніби-то зустрічається з якимось бізнесменом, тому й звільнилась з роботи. Коли я почув все це, я не міг повірити, що мова йде про мою Аліну. Раптово мені стала огидна лише думка про неї. Це зараз я згадую про все це з посмішкою.

Я не знав, як сказати про цю історію своїм батькам. Але розумів, що рано чи пізно вони все одно дізнаються правду. Тому вирішив, що буде краще, якщо це зроблю я. Вони підтримали мене і дуже допомагали мені з дітьми.

Перший рік був дуже важким. А коли мені здавалось, що поступово все налагоджувалось, я втратив квартиру – батьки Аліни відібрали її з допомогою своїх друзів-юристів. Таким чином вони викреслили мене і своїх онуків із життя.

Добре, що батьки запропонували мені з дітьми пожити з ними якийсь час. В них була двокімнатна квартира і зрозуміло, що в пятьох було там важко жити.

Майже 15 років ми з синами жили втрьох, без дружини. Старший син Андрій знайшов собі підробіток на літо, та і мені вдалось відкладати невеликі суми грошей щомісяця. Тому в кінці літа ми вирішили поїхати на відпочинок на море. У мого однокласника якраз була власна база відпочинку, де ми й орендували один з будиночків. В той час там відпочивали мої друзі. І в якийсь з вечорів вони запропонували посидіти в барі. Там до нас підійшли познайомитись якісь жінки. Я був цьому не дуже радий, враховуючи неприємну історію з Аліною. Але друзі погодились, хоч і помітили, що я був проти.

Наступного дня ми з дітьми пішли погуляти по набережній. І поки Андрій повів молодшого брата на гірки я вирішив посидіти в кафе. Там до мене підійшла Марина – одна з жінок, з якою познайомився вчора в барі. Вона запропонувала мені компанію, і я вирішив пригостити її кавою. Адже це нічого не означало б.

Після того ми ще кілька раз спілкувались і Марина навіть поцілувала мене. Але треба було повертатись додому, до звичного життя. На жаль, ми не обмінялись з нею контактами, про що я згодом дуже шкодував. Але домашні справи та робота відволікали мене від думок про Марину і згодом вже забув про неї.

Уявіть наскільки сильно я був здивований, коли одного разу зустрів її неподалік від мого будинку, коли повертався додому. Як виявилось, вона жила в моєму місті, але в іншому районі. І наша зустріч була не випадковою. Адже Марина довго намагалась дістати мій телефон через моїх друзів. Та згодом хтось із них дав їй не лише номер мого телефону, а і мою адресу. Це був дуже приємний сюрприз, бо я вже й не сподівався зустріти Марину.

Ми зустрічались з нею вже 3 роки. І планували одружитись і жити окремо. Але в Марини теж була донька, і ми розуміли, що треба шукати велике житло, щоб нам п’ятьом було не тісно. Нам пощастило, що подруга Марини ріелтор і зразу повідомила нам про будиночок за містом по дуже хорошій ціні. Нарешті в нас було своє власне житло. Наші діти добре ладнали. Та і батьки швидко її прийняли в родину. Нарешті я був дійсно щасливим.

Коли Аліна покинула мене, я думав, що моє життя скінчилось. Але зараз розумію, що коли здається, що в тебе темна смуга в житті, не варто падати духом – попереду чекає щось набагато краще.

Джерело