Я з своєю дорослою донькою не спілкуюся вже більше року. Софія живе так, ніби у неї матері немає – не приїде, навіть не зателефонує, щоб запитати, як у мене справи.

Софія заміжня, має чоловіка і трирічну доньку. Наші з нею стосунки ніколи не були простими. Визнаю, що я в свій час, коли вона росла, бувала занадто вимогливою і суворою. Але все лише заради неї – привчала до праці, до активного способу життя, не заохочувала лінь і ледарство, хотіла, щоб вона добре вчилася.

Дочка виросла, поступила в університет, здобула освіту, знайшла роботу, вийшла заміж, дитину народила. Я до них перший час часто заходила, радила, що і як краще зробити.

Одного разу прийшла я до доньки, хотіла поставити свою куртку в шафу, відкрила її, а там такий безлад. Я її питаю – хіба так можна, хіба я тебе так вчила?

Я швиденько стала і все поскладала. Софія була не рада, що я втручаюся в її життя, але ж я заради неї стараюся, ну не можна так жити. Зять, головне, мовчить. А що він скаже? Його все влаштовує з тієї простої причини, що без дружини йому й жити нема де. Довелося б тинятися по знімних кутах.

Зять мені не дуже подобається, але це окрема тема. Поряд з тим, що і в шафі у дочки безлад, і посуд не миється відразу після їжі, дочка ще й перестала брати слухавку. Спочатку просто скидала дзвінки, а потім, мабуть, просто додала мій номер до чорного списку.

На рівному місці, абсолютно! Учора ще добре спілкувалися, я їй якраз про її сестру двоюрідну розповідала, що її донька вже віршики розповідає, а наша, її ровесниця, жодного не знає. Ну, вона образилася, як завжди, не без цього. І ось після цієї розмови Софія й перестала відповідати на мої дзвінки.

Через деякий час з’ясувалося, що і в квартирі дочка змінила замки, і двері мені більше не відчиняють. Наприкінці вересня у мене день народження був, я чекала – думала, дочка зателефонує, привітає. Не, навіть повідомлення не відправила. Це вже остання крапля для мене.

Подзвонила їй із чужого телефону наступного дня. Кажу, ну що ж, я зрозуміла, немає в мене дочки, виходить, а в тебе матері. Живи як хочеш! А квартиру, кажу, мені поверни. Обходишся без матері – обійдешся і без моєї квартири! Мені вона в старості самій знадобиться!

Квартиру, в якій живе дочка із сім’єю, я купила десять років тому. Оформила житло на дочку – власне, для неї й купувала, наказала їй самій сплачувати комуналку та податки. Софія переїхала у своє житло практично відразу, потім і чоловіка туди привела. Зять з регіону, свого житла в нього немає, і батьки допомогти особливо не можуть. Де б вони зараз жили, якби не моя доброта – невідомо.

Повертати помешкання Софія відмовилася. Квартира оформлена на неї, тому юридично я забрати житло назад не можу. Та я не за це, нехай живуть, але можна зі мною хоча б спілкуватися?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело