Христина, моя сестра, завжди вміла отримувати те, що хоче. Ось це талант, який не відібрати, тут уже не посперечаєшся. У дитинстві мене це дуже зачіпало, тому що безпосередньо відображалося на мені. Усі навколо поводилася з сестрою, як із кришталевою, а основна частина завдань була на мені. Я ж чудово бачила всі її хитрощі, але вивести на чисту воду не виходило.

Особливої дружби між нами через це, на жаль, не було. Після того, як ми роз’їхалися ми стали спілкуватися краще, хоча до дружби, звичайно, там ще було далеко.

Зараз ми вже обидві дорослі – мені 34, сестрі 32. Обидві одружені, у мене син-першокласник, у сестри дочка нещодавно в садок почала ходити. Ми взяли квартиру в кредит і самі його сплачували. А сестрі мама віддала свою спадкову квартиру, і я не здивуюся, якщо мама ще й оформить житло на неї.

Наша мама залишилася вдовою сім років тому, приблизно в цей же час не стало і бабусі, після якої залишилася двокімнатна квартира. Мама оголосила відразу, що на квартиру ми можемо не сподіватись.

– Коли мене не стане, все поділіть, а поки я в одній квартирі житиму, а другу здаватиму. Працювати мені недовго лишилося, тож буде мені додатковий дохід.

Сперечатися ми не стали. Сім років мама квартиру здавала та жила приспівуючи. З нас грошей не вимагала, онукові дарувала добрі подарунки, собі ні в чому не відмовляла. Ми ж із чоловіком відразу наважилися на іпотеку, сестра вийшла заміж і жила на оренді.

Мама ще тоді могла продати квартиру і поділити гроші між нами обома, але вона чомусь не зробила цього. Я мовчала, зрештою це мамина спадщина, вона нею і розпорядилася, як хотіла.

Ми по тихеньку вносили щомісячні внески, у Христини ж із іпотекою все не складалося. От вона і намітилася на бабусину квартиру. Не знаю, що там сестра мамі наговорила, як плакалася, але суть у тому, що мама виселила мешканців та пустила туди сестру із сім’єю. Нібито, щоб вони могли накопичити на іпотеку. Тільки сумніваюся, що сестра тепер про це навіть думатиме. А навіщо, якщо помешкання у неї уже є.

Це прикро, бо коли ми збирали на іпотеку, у мами й думки не було пустити нас у ту квартиру. Хоча допомога нам дуже знадобилася б.

Але ще цікавіше тут інше – мама раптом почала говорити про те, що тепер їй не вистачає грошей і потрібна допомога. Допомагати маємо ми з чоловіком. Тобто квартиру Христині, а допомога з мене.

– А як мені Христина допомагатиме, якщо їм треба збирати на квартиру? Накопичають, з’їдуть, я знову мешканців пущу і у вас просити нічого не буду. Зараз ви мені допомагатимете, тому черга сестри буде. Все по чесному.

По-чесному було б, якби ми збирали на іпотеку, живучи в тій квартирі, а Христина маму утримувала, після чого настала наша черга. Ось тоді б так, жодних запитань. Але мама пожаліла Христину, і себе утискати не хоче, жити на одну пенсію відвикла, а ми з чоловіком повинні іпотеку платити, дитину ростити, ще й маму утримувати.

Цього я не збираюся робити. Допомога в сім’ї має бути взаємною, а тут цим і не пахне. Мама образилася, але мені все одно. У мене своя сім’я, яку треба дбати.

Мама сказала, що якщо ми не погодимося, то вона залишить нас без спадщини. Але я про це навіть не думаю. Христина ще кілька років поплачеться, і мама на неї все одно все перепише, у цьому я навіть не сумніваюся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело