Щоб поняньчитися з єдиною онучкою я мала заплатити Лесі певну суму. І це все при тому, що вона, будучи вже розлученою з моїм сином, жила у моїй трикімнатній квартирі. А згодом сталось так, що дочка Христина вийшла заміж, і подарувала мені онука. Я стала більше часу приділяти йому. Леся з цим змиритись не могла, і навіть знизила “тариф” на відвідування.

Мене звати Христина. У мене є брат Володя. Одружився мій брат ще коли в університеті навчався. Звісно, ​​Леся була дуже гарною. Тільки, на цьому її переваги і закінчувалися.

Лише за місяць після знайомства Володя привів її до нас додому вже жити. Наша мама дуже мріяла стати бабусею і тому приходу Лесі дуже зраділа. Мама так старалася, щоб Лесі було в нас добре, щоб вона почувала себе як удома. А Леся сприймала все це як належне. Вона вважала себе королевою і вважала, що решта повинні їй прислужувати.

Я ж бачила, що Леся зовсім не така, якою хоче здаватися. Вона приїхала з маленького села та мріяла залишитися жити у місті. Життя у гуртожитку її не влаштовувало. І ось Володя став для неї своєрідним трампліном на краще життя.

Не треба думати, що я заздрила Лесі. Ні, просто я зовсім випадково почула, як вона розмовляла з якоюсь своєю подругою по телефону. Мого брата вона називала лопухом, а нас мамою називала курками. Вона розповіла своєму співрозмовнику про свої плани на майбутнє. Леся сказала, що як тільки закінчить університет, то знайде собі чоловіка багатшого, а поки вона й Володею потерпить.

Після цієї розмови я важко могла переносити Лесю. Брату я своєму нічого не сказала: він був закоханий і все одно не повірив би мені. А ось маму мені було шкода: вона ж так старалася бути доброю свекрухою.

Весілля було просто шикарне! Леся хотіла все: і гарну сукня, і гарний ресторан, і лімузин, і величезний весільний торт. Мама все це сплатила з величезною радістю. Вона так мріяла стати бабусею і так хотіла, щоб її син був щасливим!

Молода сім’я почала жити в нашій трикімнатній квартирі. Була ще одна трикімнатна квартира. Мама її здавала в оренду.

І ось на п’ятому курсі Леся повідомила нам, що при надії. Володя та мама були дуже щасливі. Вони просто були готові носити Лесю на руках. А Леся була дуже засмучена.

– Ну, навіщо нам дитина? Я не хочу ставати мамою!

Згодом вона одумалася. Після цього Володя та мама полюбили її ще сильніше.

Після закінчення університету мама дозволила Володі та Лесі пожити в квартирі, яку вона до цього здавала. Леся була дуже незадоволена цим: вона хотіла, щоб мати взагалі подарувала їм цю квартиру.

Але мама відмовилася так чинити. Вона хотіла продати її і купити нам із братом по квартирі, хоча б однокімнатною для початку.

-Володя, нехай твоя сестра живе з вашою мамою! А нам квартира потрібніша! Адже ж у нас дитина буде!

Володя пішов до мами та передав це прохання своєї дружини. Але вперше мама відмовила Лесі та Володі. Леся дуже образилася. Вони переїхали від нас і більше не схотіли спілкуватися з нами.

Коли племінниці був рік, Леся прогнала Володю та подала на розлучення. Їй не сподобалося бути господинею і робити все самій. Одна справа жити зі свекрухою, яка намагається у всьому догодити і всім забезпечує. І зовсім інше, жити з маленькою дитиною та з молодим чоловіком. Хоча зарплата у брата була дуже хороша, але Леся вважала, що він все одно заробляє дуже мало.

Брат пішов, але перед цим сказав своїй дружині, що його сестра, тобто я скоро закінчує університет, і потрібно буде розмінювати квартиру.

І ось тоді Леся “схаменулася”. Якщо ми хотіли побачити доньку, онучку чи племінницю, то мали за це платити Лесі. І мама із братом платили. Крім цього, вони оплачували Леся всі комунальні послуги, давали їй гроші на продукти та одяг. І ще платили аліменти.

Потім у мене з’явився наречений. Ми зустрічалися з ним пів року, а потім вирішили одружитися. Ось тут настав час продавати квартиру, в якій жила Леся. Брат теж знайшов собі гарну дівчину, з якою хотів одружитися.

Леся лаялася, категорично відмовлялася виселятися із квартири. Говорила, що ми більше не побачимо дитину. Мама обіцяла оплачувати їй іншу квартиру, але Лесю це не влаштовувало.

– Оформляйте цю квартиру на мене! А інакше я поїду далеко, і ви ніколи не побачите свою онучку!

Ми з чоловіком почали жити на орендованій квартирі. А що нам ще лишалося робити? Брат жив із своєю дівчиною у мами. А Леся насолоджувалась життям у трикімнатній квартирі нашої мами.

Варто зазначити, що цією квартирою володіла не тільки мама, а й ми з братом.

Потім я привела на світ хлопчика. У мами з’явився онук, вона почала часто приходити до нас у гості. Вона дуже втомилася від того, що Леся вимагає гроші за те, щоб побачитися з онукою.

Після цього Леся присмиріла. Їй не подобалося, що свекруха більше не біжить до неї і не несе їй гроші. Вона навіть почала запрошувати мою маму в гості, обіцяла їй знижки. Але мама сказала:

– Я дуже люблю свою онучку, але платити гроші за те, щоб побачити її, я більше не буду. І ти, Леся, звільняй квартиру і шукай собі роботу!

Але Леся цього не захотіла. Довелося виселяти Лесю самостійно. Мама зняла та сплатила однокімнатну квартиру Лесі на цілий рік уперед. Мама була дуже добра, вона вирішила, що цього часу Лесі вистачить для того, щоб знайти собі роботу та влаштувати своє життя. Тим більше, що Софійка вже почала ходити до дитячого садка. Але Леся вчинила інакше. Вона здала квартиру іншим квартирантам, забрала гроші та поїхала.

Мама продала трикімнатну квартиру та поділила гроші між мною та братом.

Батьки чоловіка додали нам грошей і ми змогли купити хорошу двокімнатну квартиру. Володя поклав свої гроші в банк і поки що живе зі своєю новою дружиною в квартирі з нашою мамою.

Через місяць після свого від’їзду повернулася Леся. Вона віддала Софійку Володі, помахала ручкою та відбула у невідомому напрямку. Більше ми її не бачили.

Фото ілюстративне

Джерело