Ми з чоловіком одружилися півроку тому і одразу почали вирішувати, де нам жити. До цього ми винаймали квартиру, але господиня дала нам останній місяць, щоб знайти нове житло. У неї вийшла заміж дочка і квартиру вона здавати більше не планує.

Іти жити до когось із батьків ми не хотіли. Якось звикли жити самі, не підлаштовуючись під когось. Іпотека до наших найближчих планів не входила, народження дітей теж, хотілося хоч трохи озирнутися в житті, можливо, переїхати в інше місто, а там уже намагатися зачепитися. Тому оренда житла була для нас більш прийнятним варіантом.

Мої батьки не наполягали, сказавши, що ми самі вже дорослі і маємо жити своїм розумом. Навіть підтримали ідею переїзду, сказавши, що в нашому містечку особливих перспектив немає. А ось свекруха нашими планами не надихнулася.

– Ну як це не зараз думати про своє житло? І гаразд, хочете переїхати – переїдете. Свою квартиру тут здасте, а там винайміть. Легше ж буде, а то у вас вся зарплата на кишеню до господаря квартири йтиме.

– Ти так міркуєш, ніби у нас є гроші, щоб прямо зараз купити квартиру, – посміхнувся чоловік.

– Ні, так їх і накопичити можна, якщо з розумом підійти. Приходьте жити до мене, кімнати у мене дві, обидві ізольовані, я навіть поступлюся тою, що більша.

Але чоловік, який і сам з мамою не став жити після школи, вважаючи за краще піти в гуртожиток, від такої пропозиції відмовився.

– Переймає вона нас своїми цінними порадами та геніальними пропозиціями. Вона ж давно на пенсії, за пільговим стажем вийшла, ось і сидить удома цілими днями. А ввечері їй нудно, їй треба з кимось поспілкуватися і наставити на правдивий шлях. Я сам не витримав, в гуртожиток втік, – пояснив мені чоловік свою відмову.

Я сама до мами чоловіка не рвалася жити. Хазяйка я далеко не ідеальна. Тож ми ввічливо відхилили пропозицію, сказавши, що не хочемо її турбувати. Свекруха надулася, але сперечатися не стала. Чоловік тоді ще здивувався, але виявилося, що в його мами вже тоді з’явилася думка, і вона її думала.

– Я все вирішила, – радісно сповістила вона нас через кілька днів після того розмови. – У моєї рідної сестри тут квартира, яку вона здає. Тітка Катя, пам’ятаєш? Так от, сама вона з сім’єю вже давно в столиці, а тут її квартира залишилася, її вона і здає.

Свекруха встигла швидко зателефонувати сестрі, вмовила її вивести до кінця місяця мешканців, щоб туди могли в’їхати ми.

– Ви не переживайте, їздити та турбувати вас вона не буде, це точно. Та й по-родинному здасть нижче за ринкову вартість.

Після того, як свекруха так постаралась допомогти, відмовлятися було вже якось незручно. Та й без різниці, у кого знімати. Тут хоч би господарі не будуть через день із перевіркою ходити. Погодилися ми.

Домовлявся чоловік із тіткою сам по телефону. Суму вона озвучила не сильно нижчу від ринкової, але ми вирішили, що все одно це краще, ніж нічого. В’їхали, розмістилися, стали обживатися.

Перші пару місяців я натішитися не могла – ніхто на мізки не капає, з перевірками не бігає, тиша та спокій. Навіть свекруха рідко в гості ходить, їй далеко. А потім розпочалося.

То дзвінок, що тітці гроші треба відправити на два тижні раніше, там у них форс-мажор, то їй хтось із сусідів на шум поскаржився, хоча ми не шуміли, то нам треба кудись іти і розбиратися з договором на газ. Потім знову раніше гроші треба переказати.

Ще тітці захотілося побачити, в якому стані квартира, і чоловік провів їй онлайн екскурсію, показуючи через телефон кімнати.

– Племіннику, а ти сліпий чи що? Чи не бачиш, там шпалери відходять? Взяв би й підклеїв. Чи чекаєш, коли зовсім відваляться? Ой, а що вони з дверима зробили? Зламали! Замок у туалеті закривається? А покрути… Але все одно, треба замінити. Що ж ви якісь безгосподарні? А це що, у вас у раковині посуд брудний? Ну у тебе дружина й ледарка.

А я тільки з роботи приповзла, куди вийшла з лікарняного, бо терміново треба було щось доробити. Мені слова тітки не сподобалися, чоловікові теж. Він гаркнув, що вже з посудом ми самі розберемося, а з рештою, якщо тітці треба, то нехай приїжджає, і розбирається сама.

Вже того ж вечора до нас приїхалаа розлючена свекруха.

– Ви що мене перед сестрою ганьбите! Це що за тон – вам треба, ви й приїжджайте розбиратися? Людина вас пустила пожити, а ви так себе ведете!

Чоловік глянув на моє обличчя і відвів маму спілкуватися на кухню. У мене голова просто розвалювалася, до того ж, температура була висока.

Поки чоловік з мамою пошепки сварилися, я заснула. Тож про що вони там домовилися, дізналася лише наступного дня. Перед тіткою чоловік вибачився, мама наполягла, з приводу ремонту домовився так – ми робимо власним коштом, а вона не бере з нас квартплату. Усі чеки ми маємо надати.

Ну, теж непогано. Квартира ремонту явно потребувала. За тиждень приступили. Поетапно чоловік погоджував витрати і результат із тіткою, її все влаштовувало. Вийшло, що ми мали три місяці жити безкоштовно. Місяць прожили, а потім тітці потрібні стали гроші.

– Давайте ваш безкоштовний місяць перенесемо. В нас тут форс-мажор.

– А з чого нам платити? В нас все на ремонт пішло! – обурився чоловік.

– Ой, та що у вас там пішло! Я вже не стала говорити, рідня таки, але наробили ви там таке, що стидно комусь показати. Воно стільки не вартує.

Чоловік уперся, немає грошей і все. Домовленість була іншою. Тітка в крик, потім ще й дзвінок від свекрухи, що ми її перед сестрою вкотре ганьбимо. Ми з чоловіком плюнули, зібрали речі та пішли до моїх батьків. Ключі чоловік завіз свекрусі.

– Ось які ж ви невдячні! Все для вас зробили, а ви не цінуєте, ще й перед сестрою мене зганьбили! – заявила нам мама чоловіка.

А ми вирішили, що ще кілька місяців поживемо у моїх батьків, вони не проти. Ми накопичимо гроші і переїдемо пробувати свої сили у великому місті. Свекруха поки що про це не знає, тому намагається нас знову ощасливити черговою геніальною ідеєю, як і де нам жити. Але нам це лише додатковий мотиватор поїхати подалі та швидше.

Джерело