Нещодавно я стала свідком неприємної ситуації в автобусі. От не люблю я людей, які чіпляються до інших та вказують, що їм робити. Хіба хтось зобов’язаний уступати своє місце? Здається, це залежить лише від внутрішнього бажання.

Так от, це ранок, всі самі їхали на роботу, навчання. Автобус був геть заповненим. Мені пощастило, що я проживаю на кінцевому маршруті, тому присіла на найдальше місце біля вікна, де мене ніхто не потривожить. На одній із зупинок зайшла стара жінка, років 60-65, із великою сумкою. Чесно кажучи, одразу стало цікаво, куди їй потрібно у таку рань (до слова була 7 ранку).

Не пройшло й хвилини, як вона почала сперечатися із хлопцем, який сидів спереду, біля вікна. Скоро її підтримали й інші. Мовляв, як так, молодий, здоровий, а сидить, коли біля нього жінки стоять. Вона стара, із важкими сумками, хіба йому не соромно?? Дуже скоро це дійсно перетворилося у масовий гамір, де чутно було цілковиті докори.

Ледь мені промайнуло у думках, що хлопець має дивовижну витримку, як він промовив, що із задоволенням б звільнив місце для старої, однак змушений відмовити в силу особистих причин. Думаєте допомогло? – Пасажири лише більше здійняли крик.

Тоді юнак дістав з-під сидіння милицю. Виявляється у нього була зламана нога і їхав він до найближчої лікарні, на перевірку. Побачивши це, всі вмить замовкли. Місце залишилося порожнім до кінця, ніхто так і не наважився присісти. Жаль було молодика, який через таких сварливих людей відчув критику та біль.

Джерело