Віктор та Катерина познайомились ще у школі. Їхнє кохання народилось в ту ж секунду, коли їхні погляди зустрілись. Відтоді Віктор не відпускав свою кохану ні на крок. Всі заздрили їхнім стосункам, адже він ледь не носив Катю на руках, а вона обожнювала його більше, ніж будь-кого на планеті.

Після школи вони відразу побрались, та почали жити з батьками Віктора. Свекруха та свекор любили свою невістку, наче рідну доньку, такою вже вона була завжди хорошою, і від цього Вітя любив її ще більше.

Згодом подружжя отримало власну квартиру. Життя їхнє було чудовим: іноді, можливо, непросте у фінансовому плані, однак наповнене розумінням, повагою та коханням. У шлюбі в них народилось троє прекрасних дітей, і з цього моменту Віктор вирішив, що економитиме на собі, відкладаючи гроші на майбутнє для малих. З того часу в нього й повелася така звичка: відкладати кошти, обмежуючи себе у чомусь іноді навіть у потрібних речах. Скільки вже Катерина не говорила, що на таких речах, як новий одяг та хороші продукти економити зовсім не варто, але той був упертим чоловіком.

Для своїх рідних він не шкодував ніколи нічого. Потрібна нова сукня — будь ласка, синові нові туфлі — звичайно, але сам ходив у старенькому пальтечку.

Час йшов, діти виростали, а Віктор з Катериною не молодшали. Старший син вже закінчив університет, а молодша донька школу. Час, наче пісок вислизав між їхніх пальців. Рік за роком. Десятиліття за десятиліттям. Віктор намагався віддати всю свою любов та турботу коханій, бо розумів, що життя лишилось небагато…

Він думав, що вона житиме довше за нього, бо кохана на це заслуговує. Якби він міг, то, не думаючи, віддав би всі свої роки, які у нього залишились, Катеринці. Своїй коханій, єдиній, улюбленій… Але сталось так, що вона пішла з життя перша. Вона постала перед Богом у віці 68 років, і того дня для Віктора почорнів увесь світ…

За один день він постарів на десять років. Віктор перестав себе впізнавати у дзеркалі, темні кола немов закривали все обличчя. Діти підтримували його, старший син пропонував забрати його до себе, може, з онуками йому було б веселіше, але чоловік відмовлявся.

Він не хотів покидати їхнього дому, їхнього гніздечка, де вони, наче птахи, жили, приспівуючи, та не знали більшого щастя, ніж кохання. Робота — дім — сон. Отак минали його дні. Віктор засинав дуже рано, очікуючи, що його кохана бодай присниться йому. Йому б хоч разочок побачити її світлі очі та добру посмішку.

Йшов час, дні перетворювались у тижні, в місяці, а Катерина так і не з’являлась у його снах. Віктору не кращало, бо він хотів її побачити, почути, відчути… Чоловік не пам’ятав, коли останній раз спілкувався з людьми, окрім дітей, бо йому все це було не цікаво. Сенс життя зник разом із коханою.

Це був такий ж, як інші дні — тихий, спокійний та сумний. Чоловік прокинувся, поїв, увімкнув телевізор, походив по квартирі, почитав книжку. Сьогодні, правда, він вирішив почитати книжку, яка довго лежала на його полиці непрочитаною. Це була історія про пригоди двох парубків. Та Віктор не дуже любив читати, тому, непомітно для себе, він задрімав.

Перед його обличчям стояла його Катерина. Вона гладила його руку, та дивилась прямо у вічі.

– Вікторе, журавлику, навіщо ти так побиваєшся? – Вона запитала у нього із сумними очима.

– Ти не приходила до мене жодного разу, люба. Я так чекав на тебе, так сподівався, що ти побачишся зі мною.

– Я не снилась тобі, бо не хотіла, аби ти сумував. Сподівалась, що тобі стане краще, забудеш про мене… – Катерина не встигла договорити, як коханий її перебив.

– Забула? Катериночко, ти що таке говориш? Щодня я пам’ятаю тебе, чекаю, що побачу тебе хоч у сні. Чому ти пішла так рано від мене? Навіщо залишила мене одного?

– Тихо, тихо, любий. – Катерина поклала руку на його щоку. – Мені боляче дивитись на те, як ти страждаєш. Моє серце розривається на шматки. Я тону у власних сльозах, сумуючи за тобою, але мені стало б значно легше, якби ти відпустив мене. Піди погуляй з онуками, проведи час із дітьми, купи собі врешті-решт нові штани та пальто – мені так буде краще, і тобі полегшає. Ми ще побачимось, я обіцяю…

Вона відпустила його руку та зникла.

Віктор наступного дня взяв свої гроші, які відкладав, купив нових речей та покликав онуків на прогулянку, і вперше за довгий час відчув себе щасливим.

Джерело