Ми з сестрою Машею і мамою жили втрьох. Батько пішов з сім, коли я тільки народилася. Різниця між нами з сестрою була всього 5 років. Але моя мати любила тільки мою сестру. Завжди нахвалювала її і захоплювалася її красою. А я для неї була лише чужою людиною. Вона завжди твердила, що я не красива і в житті у мене нікого не буде.

Через постійні насмішки я була дуже не впевнена в собі. Відразу після закінчення школи моя старша сестра вийшла заміж: — Ну і правильно зробила моя старша дівчинка, – щебетала щаслива наша мама, — ні до чого красивій жінці освіта. У майбутнього чоловіка Маші були дуже заможні батьки. Але довелося їм одружиться лише

через те, що сестра вже була вагітна. Роки швидко йшли, я вже закінчила школу з дуже хорошими оцінками, зібралася вступати до престижного ВУЗу, хотілося виїхати подалі від своєї рідної матері і моєї сестри. Два літа поспіль я влаштовувалася на роботу. Ці гроші я і взяла з собою, коли їхала на навчання.

Мама не дала мені жодної копійки, коли я покидала свій будинок, а я вже й не просила, знала, що марно. Я закінчила інститут і влаштувалася на хорошу роботу.

З сім’єю практично не спілкувалася. Але мама іноді дзвонила і навіть скаржилася на сестру. — Грошей не вистачає! Перший чоловік Марії кинув її з дитиною. Вона знову вийшла заміж і знову народила. Чоловік Марії про першу дитину і чути не хоче, сестра сама в декрет пішла, у неї грошей немає,

а мені на одну мою зарплату важко виховувати і годувати онука. Ти зобов’язана допомогти мені. У перший час я відправляла невеликі суми матері. Але після того дзвінка перестала. Допомагати я їм не буду. Я нікому нічого не винна. Мама отримала те, чого заслуговувала.

Мене вона ніколи не любила, як мами люблять своїх дітей, та й зараз не відчуває до мене нічого, лише ненависть.