— Ну, Тань, це ж нерозумно – орендувати квартиру, коли є своя. — Нема у нас своєї квартири! Це музей імені Мами, а не квартира. Де нам з тобою дозволено лише дихати. — Ти перебільшуєш. – Я не збираюся диспутувати. Або ми з тобою переїжджаємо на орендовану квартиру; або я переїжджаю до своїх батьків одна. Вирішуй.

Ти маєш час доби. Він думає, а я складаю валізи. Місяць тому я вийшла у деkретну відпустку. А за тиждень до цього до нас, на орендовану квартиру, де ми з чоловіком жили, приїхала свекруха. Мабуть зрозуміла, що її синові буде важко і сім’ю забезпечити, і за оренду квартири nлатити, будучи єдиним добувачем. Тому й запропонувала нам переїхати у квартиру, що залишилася у сnадок від матері.

Квартира і раніше стояла порожня, але свекруха нас туди не кликала, а я це питання не порушувала. Коротше, свекруха покликала нас жити у цю квартиру. Платити ми будемо лише за комунальні послуги. Але за однієї умови – ми нічого там не змінимо. Ми з чоловіком тоді навіть здивувалися – а що, власне, ми можемо там змінити? Ні на ремонт, ні на меблі у нас немає грошей, і поки що не передбачається. Переїхали. Почали розкладати свої речі.

Нам свекруха виділила тільки одежну шафу, nолицю в коридорі та nолицю у ванній. Мені цього мало. Тому я зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися, куди можна прибрати речі, що не використовуються (книжки, статуетки, вазочки та інше), на що отримала чітку відповідь:

– Я звільнила вам місце. Решту чіпати не можна. Гаразд. Спробую поки що обійтися наявними можливостями, а там побачимо. А два дні тому нас відвідала свекруха. І одразу виставила претензії: — Чашки не там, де мають бути, тарілки не такі поставлені! Не забувайте, що ви у гостях! А коли у нас наро диться дитина?

Він же всяке може наробити. Зламати якусь статуетку, наприклад. І що тоді? Свекруха виставить нас за двері? І куди ми з дитиною? Ні, краще виїхати з цього музею зараз, до народження малюка. Тому я й виставила чоловікові ультиматум.

КІНЕЦЬ.