Слово за словом свекруха випросила у Вадима п’ятдесят тисяч гривень на своє весілля. – Решту сто п’ятдесят я сама десь назбираю. В крайньому випадку, кредит візьму!, – сказала вона поправляючи волосся. Моїй злості немає меж. Ну яке весілля в такому віці? – Це молоді можуть розбігтися наступного дня, а ми вже серйозно до шлюбу відносимось. Тому й грошей не шкода на таке дійство.

Є в мене свекруха. Вона вже досить доросла жінка, але надумала вона виходити заміж. Це буде третя спроба. На цей раз впевнена, що остання. Після першого шлюбу у неї лишився мій чоловік. Сама пішла від його батька. У другому шлюбі з’явилися дві доньки. Настільки насідала на другого чоловіка, що він сам вирішив піти. Надавав допомогу, поки дівчатка не досягли повноліття. Нині сестри чоловіка вже студентки. Цілком самостійні панночки. Навіть на роботу влаштувалися. Мамі жодної допомоги не надають. Не дуже багато самі мають.

Так що свекруха постійно говорить чоловікові про те, що він її єдина підтримка та опора. Заробляє добре. Працює спеціалістом у великій компанії. Трапляються тривалі відрядження за кордоном. Але після них завжди є кругленька сума грошей.

Чоловікові – 34 роки. Свекрусі трохи більше п’ятдесяти. Начебто Вадиму й варто було б надавати матері допомогу. Але він мав відповідальність і за власну сім’ю, в якій було вже дві дитини. Хотів того чи ні, а матері допомагав. Інша річ, якби вона потребувала продуктів. Але гроші йшли їй на ремонт та одяг. Навіть шубу їй купили, якою вона хвастається перед подругами.

За підсумком, зустріла вона чоловіка свого віку та закохалася. А в того бурхливе минуле. Будучи молодим, трохи у неволі був. за якесь дрібне. Відмазати вдалося, але репутація була зіпсована. Вже двічі був одружений, діти, аліменти не платив. Такий собі варіант на роль нареченого.

Свекруха захищає його. Говорить, що не треба старе згадувати. Нині він добрий і буде з нею до кінця днів. Але свекруха збирається влаштовувати шикарні посиденьки, щоб усі родичі були присутні. Вже й спланувала все: виїзна кухня із наметами на природі, музиканти. Як у Америці. Планується захід наприкінці літа – на початку осені.

Все б нічого, але ж свекруха хоче, щоб Вадим спонсорував це торжество. Просить сплатити хоча б половину. На кожного гостя має бути витрачено тисячу гривень, без випивки. Плюс ще намети, весільна арка, оплата персоналу та музикантів, та безліч інших дрібниць. Потрібно не менше двохсот тисяч. Ми на своє весілля вдвічі менше витратили. На думку свекрухи, весілля молодих дуже сумнівний захід: невідомо скільки шлюб триватиме. А ось шлюб дорослих людей – це серйозно. Гості вже серйозніші та солідніші. За підсумком, попросила хоча б 50 тисяч як весільний подарунок.

Більшість витрат вона збирається взяти на себе, оформить кредит. Із нареченого теж щось буде. Аргументує невеликі вкладення тим, що небагато гостей кличе. Дітей не буде через образи. А знайомих не дуже багато.

Я вже почала висловлювати свої невдоволення. Про які намети може йтися у п’ятдесят років? Ці гроші ми можемо витратити на дітей. На що свекруха відповідає, що зарплати чоловіка після відрядження вистачить на всіх. Але після цієї урочистості вона обіцяла більше у нас нічого не просити. Мовляв, чоловік забезпечуватиме. Мало мені у успіх цього плану віриться. Адже навіть на весілля у сина просить.

І свекруха не звертає уваги, що з неї оточуючі глумляться. А свекруха тільки й чекає на весілля, щоб усім носа втерти. Тільки ось витрачатися на це все доведеться чоловікові. За підсумком, чоловік замість відпустки тепер думає про чергове відрядження. Нібито нашим спільним планам все одно не здійсниться. А я чудово розумію, що у всьому провина прохання мами. Я злюсь, а мої батьки на бік свекрухи стали. А я все одно не можу зрозуміти, навіщо в такому віці закочувати такий гучний захід. У чому краса?

Що скажете?

Фото ілюстративне

Джерело