Тиждень тому колишній чоловік, хоча ми ще й не розлучені, постав на моєму порозі з величезним букетом квітів. – Я був не правий. Давай почнемо все спочатку!? – Я відразу дала Василю зрозуміти, що нічого міняти не збираюся. – А ти про сина подумала? Ти ж забираєш з його життя батька! – Якраз я і думаю. А ось ти, майже рік, навіть не питав, чи має твоя дитина що їсти
Тиждень тому колишній чоловік, хоча ми ще й не розлучені, постав на моєму порозі з величезним букетом квітів. – Я був не правий. Давай почнемо все спочатку!? – Я відразу дала Василю зрозуміти, що нічого міняти не збираюся. – А ти про сина подумала? Ти ж забираєш з його життя батька! – Якраз я і думаю. А ось ти, майже рік, навіть не питав, чи має твоя дитина що їсти.
Із моїм чоловіком Василем ми разом прожили 12 років. Мені 34 роки, а чоловікові 36 років.
Цілих сім років ми з чоловіком намагалися стати батьками, але лише три роки тому Боженька подарував нам синочка. Ми до цього йшли дуже довго. Ми багато обстежувалися, а коли довідалися, що я при надії, то обидвоє плакали від щастя.
Коли чоловік привіз мене після виписки додому, то вся квартира була у квітах. А ось тепер мій чоловік утомився і від мене, і від нашого сина, і від нашого сімейного життя.
Мій чоловік швидко збирав свої речі, складав їхню сумку. А потім Василь пішов, і я лишилася сама.
Добре, що ми жили в моїй квартирі, яку я отримала у спадок від своєї тітки, тому мій чоловік мене не міг вигнати.
– Та він просто знайшов собі іншу жінку! – Сказала мені моя подруга Ірина. – Ти будь мудрішою! Не чекай на розлучення і відразу ж подавай на аліменти! Адже тобі потрібні гроші для того, щоб годувати і себе, і дитину. Поки твій чоловік думатиме, як хоче жити далі.
– Звісно, я так і зроблю.
Я ж ще не вийшла з декрету. Ми так довго чекали нашого сина.
– Я не хочу, щоб він ходив так рано у дитячий садок. Я нормально заробляю. Так що дома сиди і нашим сином займайся! – казав мені Василь.
І ось я займалася з дитиною, створювала затишок у нас удома.
Василь, і справді, добре заробляв. Він давав мені достатньо грошей і ніколи не питав, куди їх витрачаю.
Через тиждень після того, як Василь пішов, я подала на аліменти та почала шукати собі роботу. Мені дуже пощастило. Саме на моїй роботі пішла на пенсію одна моя колега і мене брали на роботу. Але справа в тому, що мені нема з ким Сергійка було залишити. Я ж не вставала на чергу до дитячого садка.
Дякую мамі, яка погодилася виручити мене.
– Приводитимеш до мене онука. Звичайно, мені буде важко з маленькою дитиною. Але ж я не можу тебе кинути в такій складній ситуації. Ти тільки мені трохи грошей давай, щоб я продукти купувала, і мені було чим годувати Сергійка.
Це було цілком слушно. Адже у моєї мами пенсія була дуже маленька. Я зайняла грошей у своєї подруги Ірини: адже мені потрібно було теж щось їсти, і треба було ще їздити на роботу.
За цей час Василь жодного разу не зателефонував мені. Він не поцікавився жодного разу, на які гроші живемо зараз ми з його сином.
А одного разу я побачила дамочку Василя. Це була гарна блондинка: струнка та висока. Чоловік сидів з нею в кафе, яке було поруч із моєю роботою.
Я просто сфотографувала їх на телефон та пішла на роботу.
Я звикла жити без чоловіка. Мені це навіть сподобалося. Тепер мені не потрібно було купувати так багато продуктів і готувати страви, які я зовсім не люблю.
У мене в квартирі стало набагато чистіше, адже саме мені доводилося прибирати багато після свого чоловіка.
Я зрозуміла, що я навіть не люблю парфуми, які так подобалися моєму чоловікові.
А ще я захотіла коротко підстригтися. Я зрозуміла, що цілих 12 років я просто не була сама собою. Я втратила себе по крапельці, я просто розчинилася у своєму чоловікові.
А за два місяці я отримала на роботі підвищення і мені підвищили зарплату.
Я перестала носити сукні, які так не любила. Я купила собі багато гарних ділових костюмів.
Я переклеїла шпалери в квартирі і, звичайно ж, подала на розлучення.
Минуло дев’ять місяців. І за цей час чоловік мені жодного разу навіть не зателефонував.
І ось за кілька днів до суду він раптом з’явився з букетом квітів.
– Я все вирішив! Я хочу повернутися до тебе! О, які гидкі шпалери! А навіщо ти зробила собі таку коротку стрижку? Вона тобі зовсім не йде! – Заявив мені Василь.
– А я теж розібралася в собі! І ці шпалери мені дуже подобаються. Так само, як і моя нова стрижка. А що тебе твоя дамочка виставила за двері?
Я показала чоловікові фотографію, де він був зі своєю новою жінкою.
– А ти знаєш, я взагалі не хочу, щоб ти повертався до мене! Мені набагато краще жити без тебе.
Чоловік почав на мене вигукувати, що я егоїстка і хочу лишити сина без батька.
– Та ти ж нікому не потрібна! Тобі вже 40 років! Та ще й з дитиною! Ти хочеш сама все життя прожити? Ти чому про нашого сина не думаєш?
– А ти про нього думав усі ці дев’ять місяців, поки розбирався у собі? А ось я думала, чим нагодувати дитину і з ким мені її залишити, доки я перебуваю на роботі. Так, я стала егоїсткою, і мені це дуже подобається! Ти кажеш, що я нікому не потрібна, але ти не маєш рації. Я потрібна! І знаєш кому? Я собі потрібна!
Я просто прогнала свого колишнього чоловіка і ні про що не жалкую. Ми обов’язково розлучимося. Адже паузи у стосунках не повинно бути, якщо це справжні стосунки…
Погоджуєтесь?
Фото ілюстративне