Все своє свідоме життя, скільки я себе пам’ятаю, я жив для інших. У підлітковому віці і в юнацтві я жив так, як хотіли мої батьки, потім я жив і робив все за бажанням дружини і дітей… Зараз мені 68. Дружини не стало давно, я залишився один. Діти ставляться до мене, як до речі. Син без моєї згоди, вірніше, навіть не запитавши у мене, поселив до мене свого сина з дружиною.

Вони поводяться так, ніби мене вже немає… Загалом, я втомився від такого ставлення до своєї персони і вирішив їх як слід провчити. Я вирішив прожити своє життя виключно для себе. Мені плювати, що там люди скажуть; Я впевнений, що багато хто мене не зрозуміють, але це мене мало хвил ює, якщо чесно.

Думаю, староста на те і дана, щоб насолоджуватися заходом свого життя. Як це робити — ми вибираємо самі. Я найняв адвоката, і з ним ми виграли су д.

Мій онук з дружиною з’їхав від мене. Я про всяк випадок поміняв замки на вхідних дверях. Цю квартиру діти отримають, коли мене не стане, а поки я живий, нехай вони живуть своїм життям, я – своїм. Мої друзі називають мене героєм і кажуть, що вони б ні за що не наважилися таке провернути.

Один з них взагалі з правнуком весь день няньчиться, навіть з нами не спілкується. Я не герой, я просто людина, яка наважилася захистити свої права.

КІНЕЦЬ.