Мати п омерла, коли мені було шістнадцять. А батько пішов сім’ї ще тоді, коли я була надто малою, щоб якось на це зреагувати. Я залишилась не одна, у мене був ще й молодший брат, якому на той час було лише 11. Батько не хотів мати з нами нічого спільного, тож ми переїхали жити до дідуся. Йому вже було 80 років, тож це скоріше я про нього дбала, а не він про нас.

Я стала головною господинею у дому. Мені доводилось готувати, прати білизну, дбати про чистоту у домі і якось встигати навчатись, адже цього року я мала закінчувати школу. Після смерті матері, дідусь зовсім сумним став, постійно хворів і плакав. Брат мій теж страшенно сумував, тож змусити його робити уроки чи хоча б прогулятись на дворі було не можливо. Він постійно вередував і завдавав мені клопоту. Я ж вважала, що він це переросте, тож ніколи не сварила його і дозволяла займатись тим, чим він хотів.

Згодом ми продали квартиру дідуся і переїхали жити до батьківської, щоб отримати трохи грошей на життя. Я старалась розумно витрачати гроші, але з часом їх все меншало. Як тільки я завершила навчання, пішла до коледжу, навчатись на медсестру і паралельно влаштувалась на роботу, щоб мати змогу забезпечувати сім’ю. Мені було дуже важко.

Через два роки помер дідусь, тож опіку над молодшим братом взяла я. Ми не були більше нікому потрібні, тож залишилися вдвох. Родичі зрідка цікавились як у нас справи і нічим не допомагали, хоч деякі мали таку можливість. Брат підрісши став ще більш замкнутим і злим. Можливо, це я не приділяла йому достатньо уваги, але у мене і своїх турбот було вдосталь. Я просто не могла розірватись.

Я дуже багато працювала. Прагнула, щоб нам з братом нічого не бракувало, тож, мабуть, знехтувала його вихованням. Потім виявилось, що він сплутався із поганою компанією. Став курити, часто п ив, повертався додому далеко за північ. Я намагалась його напоумити, але він просто не хотів мене слухати.

А потім раптом все стало нормально. Я зраділа, що брат взявся за розум, почав менше п ити, та й з компанією хуліганів більше не водився. Я думала, що скоро почне мені допомагати, адже на той момент він уже був повнолітнім.

А потім я помітила, що він почав щось приховувати. Він ніколи не ділився зі мною своїм життям, але тепер зовсім став уникати. Ішов з дому ще коли я спала і повертався вже тоді, коли я готувалась до сну. Я почала хвилюватись.

А одного разу помітила, що кудись зник телевізор. Я ніколи його не дивлюсь, у мене просто немає часу, але не помітити зникнення я не могла. Стала розглядати квартиру і виявила, що і маминих золотих прикрас немає і срібні прибори зникли. Вирішила вияснити у брата, а він виявляється зібрався одружуватись. Речі з дому продавав, щоб на обручку і на весілля назбирати. Виявляється це його дівчина порекомендувала.

А недавно брат узагалі сказав, що продає свою частку квартири, щоб з’їхати на власну. Поставив мене перед вибором: або я купую його половину, або сама з’їжджаю. Слухати мої прохання він не просив. У мене ж немає грошей на власне житло, а ми у цьому домі все життя прожили.

Декілька днів по тому в домі з’явився ріелтор, який оцінював вартість квартири. Я просто у розпачі. Мені так боляче, що брат забув про все те, що я для нього зробила і те, як я про нього дбала. Тепер живе в своє задоволення і не думає про щастя рідної сестри. Тепер я маю опинитись на вулиці, щоб він зміг ощасливити свою дівчину?

Я вже не знаю як вмовити брата одуматись. Нехай йде з дому, нехай продає меблі, але ж не можна мене без даху над головою залишити. Але це його вибір, згідно з законом, він має право робити зі своєю часткою все, що заманеться, а я не можу на це вплинути.

Я все думаю про дідусеву квартиру, яку ми тоді продали. Можливо зараз вона б стала моїм рятівним колесом. Але вже пізно. Я не знаю, що мені робити.

КІНЕЦЬ.