Хіба нормальна жінка не має бути домогосподаркою? Не люблю приходити в будинок, де нічого не прибрано, де гора посуду днями біля раковини стоїть – і це мою дружину ніяк не турбує. Дружина у мене на початку сімейного життя була зовсім іншою. Я тільки міг мріяти про неї.

Адже правду кажуть, що на початку стосунків усі інші, а потім уже, коли сімейна ситуація настає, все змінюється – і, зокрема, на гірше. Я вже й додому не хочу приходити. Іноді обманюю, що затримуюсь на роботі і тому приходжу не вчасно, а іноді зовсім ночую у батьків. Ось який би чоловік пішов у будинок, де всюди підгузки валяються і природно будинок смердить різними запахами.

У нас уже у стосунках не залишилося навіть любові один до одного, бо, якщо розлучатися через бардак, то про яке кохання може йтися. Звичайно, треба приймати людину такою, якою вона є. Справа в тому, що моя Іра такою стала після дитини. Раніше ми приходили з роботи додому, і все робили разом.

Зараз мені вистачає турбот на роботі і єдине, чого хочеться, то це прийти додому, повечеряти і лягти відпочити. Але дружина моя вважає, що вона в хаті не раб і не збирається все робити сама, і їй теж потрібна допомога. А що робить вона весь день удома: тільки за дитиною дивиться, годує, миє та й усе? У неї купа часу на те, щоб трохи забратися, а вона ніби на зло не робить.

Ось тому і ми сваримося і ці сварки вже настільки набридли, що я поставив її перед вибором: або вона змінюється, або ми розлучаємося. Знаю, що губимо сім’ю нашу, але що ця за сім’я, де чоловік додому не хоче повертатися, а дружина перетворила будинок на курник. Думаю, кожен чоловік, який себе поважає, зробив би так само.

Не те, щоб я все життя жив у замку і тому поводжуся зарозуміло, але у всіх є сім’ї і чомусь усі встигають, а в нас нічого не виходить. Я, звичайно, до всього ставлюся з розумінням: те, що дитина є, яка розкидає все, псує щось; але якщо справляються інші, значить, і ми зможемо.

Джерело