Аліну періодами засмучувало те, що саме вона має жити з мамою.

Її старша сестра Вікторія вийшла заміж першою і їй відійшла бабусина квартира.

Брат Віктор квартиру спочатку винаймав, а потім одружився, кредит взяв і успішно його виплатив. Тепер Віктор із сім’єю у трикімнатній живуть. І він вважає, що нікому нічого не винен.

А їй схоже незавидна доля дісталася – у батьківському домі жити.

З одного боку начебто й добре, а з іншого… Алінка наймолодша у родині. Ще ой як наймолодша!

-Радість ти моя ненавмисна і несподівана, – називає її мама.

Сестра Вікторія Аліну аж на вісімнадцять років старша. А брат Віктор на дев’ять. Мама з батьком тоді вже й не збиралися більше дітей народжувати, двох би вивчити та виростити.

Але якщо вже так сталося, то звичайно вирішили залишити.

Все це в їх сім’ї не один раз, а часто розповідалося, що мовляв ось як Алінці пощастило народитися!

Суджено значить було. А навіщо судилося – незрозуміло. Видно, щоб при батьках залишитися…
Аліні вже тридцять сім, а сім’ї своєї вона й досі не має.

Брат і сестра їй уже давно урочисто оголосили:

-Якщо ти з батьками живеш, то так тому і бути, квартира твоя. Тобі ж їх доведеться доглядати, ти ж поруч. Та й сім’ї в тебе поки що немає!

Це як замкнене коло… Аліна б з радістю квартиру орендувала, але вона не може маму одну залишити. І навіть якщо вона вийде заміж, то піти не зможе.

Тата два роки тому не стало. А матуся жива, і слава Богу звісно!

Здоровʼя в неї хороше. Всі кажуть, що вона ще усіх їх переживе.

Аліна цьому рада, вона дуже любить свою маму. Тому ніколи її не залишить. А якщо вона вийде заміж і чоловіка в будинок приведе, то вона собі не уявляє навіть, як вони всі тут житимуть.

У мами з віком стільки дивацтв з’явилося, що іноді Аліна просто не знає, що робити!

Якось Аліна готувала запіканку на кухні, як раптом на порозі зʼявилася Ольга Максимівна.

Вона глянула на дочку і мовчки сіла за стіл.

-Аліночко, доню у мене до тебе є одне питання… – сказала мати. – Телевізор чомусь сам програми перемикає! Перемикає на радіо і завжди в один і той же самий час! І там співають татову улюблену пісню! Я цю пісню люблю, ми з твоїм татком під неї познайомились.

Але чому вона сама вмикається? Я ж хотіла додивитися серіал! Напевно, це тато мене до себе кличе!

Аліна здивовано дивилась на матір.

-Не знаю, мамо, – знизала плечима вона. – У тебе і лампочки в люстрі в кімнаті весь час гаснуть. Ти на пульт не тисни так сильно, і на вимикач різко не тисни і все буде добре.

-Образити мене хочеш? – мама підібгала губи. – Думаєш я зовсім вже з розуму вижила?

-Матусю, та не думаю я так, а просто дала тобі пораду!

А нещодавно мама сказала, що їй хтось надсилає на телефон повідомлення.

Аліна вже просила маму не відповідати на незнайомі номери. Але про повідомлення не подумала.

Мама стояла біля вікна і задумливо дивилася, як пливуть хмаринки. Вона озирнулася, побачила Аліну.

-Дочко, мені написали по телефону, що під час сутінок треба дивитися на небо. Так і написали:

«Як настануть сутінки на небо дивись!»

-Знаєш, а мені це подобається, хмари так велично пливуть у променях сонця!

-Мамо, хто тобі написав? Покажи, – Аліна взяла в руки мамин телефон.

-Але тут немає жодних повідомлень.

-Ти не розумієш. Повідомлення надходять, телефон дзенькає, я їх читаю і вони зникають. Мені не раз писали, що треба дивитись у небо, що тут поганого?

Мама ночами тихо ходила по квартирі. Це на якийсь час їй допомагало зі спиною.

Не раз Аліна вставши в туалет або попити води йшла спросоння, і потім обернувшись здригалася.

Коридором нечутно йшла мама в довгій білій нічній сорочці.

-Я тихенько, доню, не лежиться мені, – казала вона.

Тому і митися мамі допомагала Аліна. З її спиною їй важко було залазити у ванну.

Їжу для мами готувала Аліна. Прокручувала м’ясо на м’ясорубці, бо ж їй не прожувати.

Свіжі овочі й фрукти вона нарізала дуже тонко – мамі так подобалося. А горіхи Аліна молола їй у кавомолці, мама ж любить горіхи, вони дуже корисні.

Іноді Аліні здавалося, що вона вже немолода. Живучи з людиною похилого віку і сама починаєш мислити як вона. Одне було ясно – своє сімейне життя воно точно не влаштує…

Якось у їхньому жіночому колективі на роботі раптово з’явився чоловік.

Раїсу Павлівну провели на пенсію і всі думали, що призначать Аліну на її місце. Але керівники вирішили інакше.

-Дівчатка, я все дізналася! Йому сорок три, він розлучений, у нього син дорослий, його звуть Руслан, – хвилюючись, оголосила Віра Іванівна.

І багато хто тут же кинувся чепуритися. Так уже склалося, що в їхній фірмі, окрім Віри Іванівни, всі були незаміжні.

Ганна одна доньку виховувала. В Олесі чоловік до іншої пішов. А Настя просто молоденька дівчина.

-Доброго ранку, дівчата! О-о-о, в який квітник я потрапив! – у кімнату зайшов чоловік і всі застигли.

Він був невисокий, міцний, у руках у нього була коробка з тортиком.

-Дівчата, давайте знайомитись! А це торт “Наполеон”, дуже свіжий, тільки з пекарні! А де в нас кулер? А бачу, я зараз чайник поставлю!

Аліна встигла тільки подумати, що торт її найулюбленіший, як Руслан підійшов до неї.

-Пригощайся, красуне! – сказав він і простяг їй тарілочку зі шматочком торта.

Усі наступні дні він входив у курс справ, причому дуже успішно. Навіть в бухгалтерії допоміг Вірі Іванівні,

Руслан і в цьому чудово розбирався. І все робив з легкістю, сипав компліменти новим колегам та купував до чаю цукерки.

За місяць жінки почали гадати, яка ж із них Руслану подобається.

Спочатку вирішили, що Настя, наймолодша.

Але потім стало ясно, що опікувався нею Руслан тільки по-батьківськи.

Потім Віра Іванівна вирішила, що на Ганну їхній Руслан задивляється.

Але виявилося, що він просто допомагав її доньку влаштувати у спортшколу.

Коли Руслан став залишатися з Вірою Іванівною після роботи – вона не встигала, а він у бухгалтерії добре розумівся, всі зрозуміли, що він просто дуже чуйний.

Бо ж Вірі Іванівні на пенсію скоро, у неї вже онуки підростають!

Якось Аліна засиділася на роботі зі звітом. Вона думала, що вже всі пішли.

Але, коли вона вже зібралася, то зустріла в коридорі Руслана.

-О-о-о, красуне, що ж ти себе не бережеш? Ану-но ходімо додому!

Він відчинив двері офісу.

Ходімо я тебе проведу.

Всю дорогу Руслан веселив Аліну, кумедні історії їй розповідав. Вона й не пам’ятає, щоб вона колись так сміялася!

Так і повелося, варто було Аліні затриматися на роботі, як зненацька з’являвся Руслан і йшов її проводжати.

Аліна не одразу здогадалася, що це не випадково.

Одного вечора Аліна і Руслан йшли до її будинку.

Руслан цього вечора був напрочуд серйозний. А біля її будинку спитав:

-Аліна, а може, на чай запросиш? Не хочеться так швидко розлучатися.

Аліна помовчала, потім відповіла:

-Руслане, я з мамою живу. Вона в мене старенька і дуже балакуча. Тож удвох нас навряд чи залишить.

-Так це просто чудово, Аліночко! Ось у мене мами вже немає, тож рахуй сирота я. Як мами не стало, так і осиротів. А ти щаслива. У тебе є мама. Ну то що, запросиш?

Мама Аліни здивувалася – вперше вона в гості чоловіка запросила

Вона, як фокусниця дістала зі своєї шафи коробочку цукерок до чаю.

За чаєм Руслан доглядав за панянками, а йдучи поцілував Ользі Максимівні руку і шепнув Аліні:

-У тебе дивовижна мама!

З цього дня Руслан став бажаним гостем у їхньому домі.

Він налаштував Ользі Максимівні телевізор і він сам тепер не перемикався.

І все, що він робив, чи дарував, було на благо. Ольга Максимівна навіть на спину перестала скаржитися.

Коли Руслан попросив у неї руки її дочки, Ольга Максимівна розплакалася і благословила їхній шлюб.

Більше вона не стояла біля вікна і не дивилася в сутінках на хмарки, що пливли в небі.

У неї народилися онуки… Наймолодші її онуки. Наче життя повернулося назад.

Вона тримала немовлят на руках. І це була для неї несподівана радість.

Руслан дуже любив тещу, а Ольга Максимівна тільки ледь чутно шепотіла:

-Слава Богу, дочекалася нарешті моя донечка свого щастя… Ненавмисна радість!

КІНЕЦЬ.