Коли я з’явилася на світ, мої батьки жили з бабусею та дідусем по батьковій лінії. У мене було чудове дитинство, поки одного разу раптово не померла наша бабуся. З того дня всі мої дитячі спогади пов’язані з дідом Захаром.

Він навчив мене кататися велосипедом, відбиватися від хуліганів, ловити рибу тощо. Незважаючи на те, що я була дівчинкою. Якось дідусь відмовився прийти на вечерю. Коли я все з’їла, тато попросив мене піти до своєї кімнати. Я відчула, що відбувається щось недобре, тому залишилася стояти за дверима та підслуховувати. Батько казав:

-Марто, я втомився вдавати, що все нормально. У мене є kоханка, ми зустрічаємося вже рік, я її кохаю. Тому ти маєш піти. Збирай речі. Я не могла повірити своїм вухам. Вилізла через вікно і побігла до діда.

Розповіла йому про все, що почула. Дід Захар підвівся, і ми пішли до мами. Зайшовши до спальні батьків, ми побачили, що мама збирає речі. Дід Захар підійшов до неї і сказав: -Марто, зупинись.

Це твій будинок. Це будинок моєї онуки. А ти – повернувся він до мого батька – збирай речі та провалюй куди хочеш. Мені начхати, куди ти підеш. -Ти чого, старий, з глузду з’їхав.

Я житиму тут із Ритою. Діда Захара я ще ніколи не бачила настільки розлюченим. Він підійшов до мого батька, схопив його за комір і викинув надвір. Після того дня я батька більше не бачила.

Дізналася від знайомих, що разом із своєю kоханкою він поїхав кудись за кордон. Дід Захар замінив мені батька. Та й мама знала, що в будинку є чоловік, який нізащо не дасть її образити. З того дня минуло вже багато років. Дідуся ми nоховали кілька місяців тому. Але ні я, ні мама ніколи не забудемо, що зробив для нас цей чоловік.

КІНЕЦЬ.