Оксана Василівна не хотіла покидати свою домівку, але діти самі все вирішили без її зrоди

Оксана Василівна сама виховувала доньку. Оля росла хорошою та доброю дівчинкою, вона у всьому допомагала мамі. Вони були як подруги. Довгі розмови вечорами, усюди разом. Донька довіряла мамі всі свої таємниці. Оксана Василівна була переконана, що так буде завжди. Але коли Оля привела в дім хлопця, мама зрозуміла, що її донька – вже не маленька дівчинка. У неї своє доросле життя.

Після весілля молоді почали вирішувати, де їм жити. У батьків Олега ще двоє молодших доньок. Можна б було жити біля мами Олі, але її хлопець відмовився. Він по горло ситий повчаннями своєї мами, а ще й теща набридатиме. Вона ж точно не дасть їм спокійно жити.

Цього він точно не потерпить. Тому узгодили винаймати квартиру. Жили вони там чотири роки. За ці роки в них появилася дочка. Олег один приносив гроші в дім, тож їм не завжди вистачало. А ще й оплата за квартиру.

Оля звернулася до мами за допомогою. Оксана Василівна не могла відмовити рідній дитині, тож матір, як могла, старалася їм допомагати. Ще й донька почала останнім часом хворіти. Чимало грошей ішло на лікування. Маминої допомоги надовго не вистачало. Тоді Оля запропонувала матері, щоб та поїхала жити в село у будинок їхньої бабусі. А вони поселяться у квартирі мами. Так буде краще. Не потрібно буде платити за оренду.

У Оксани Василівни аж у грудях стиснуло. Не хотіла вона їхати в село. Як прожити там без чоловічих рук? Дрова знайти, нарубати, а хто ж допомагатиме їй? Довго думала Оксана Василівна, як їй бути. А Оля вже й речі стала переносити у мамину квартиру. Навіть почала планувати там ремонт. Діти без її згоди самі все вирішили. Просто перевезли речі та й усе.

Тож жінці не залишалося іншого вибору, як звільнити квартиру дітям. І машина знайшлася, щоб перевезти всі речі Оксани Василівни в село. Цілий тиждень вона розкладала речі, зять рубав дрова, дочка прибирала. Ніби все зробили. На роботу доведеться їздити автобусом, але що вже зробиш. Якось звикне.

Діти перший час приїжджали та допомагали їй. А потім стали все рідше з’являтися. Оксана Василівна просила зятя, щоб той приїхав та допоміг їй нарубати дров, а то взимку нічим топити. Але відповідь була одна і та ж – немає часу, в них робота. Жінка почала плакати, потрібно було щось робити. Попросила в сусіда, який також приїхав із міста в село. Його діти теж приїжджали нечасто.

Вони допомагали одне одному. А якось сусід запропонував їм жити удвох. Він виконуватиме чоловічу роботу, а Оксана Василівна тим часом робитиме хатні справи. Жінка не стала довго думати й зразу погодилася. Так вони й стали жити разом. Не потрібні дітям, то будуть удвох.

КІНЕЦЬ.