Я ще ніколи в людях так не помилялася. Думала, що в людях я розбираюся, і точно ніколи не прийму неправильного рішення, а тут мене розвели, як малолітку. Я почала зустрічатися із Віктором ще в університетські роки. Ми вчились разом. Він був на рік молодший за мене курсом, і віком.

Познайомилися на дні народження подруги Свєти, з якою спілкувалися вже понад 10 років. Моя подруга – його однокурсниця, тому він теж був присутній на її святі. Той день змінив все життя. Ми почали зустрічатися і Світлана була дуже рада за нас, дуже хвалила його, та й насправді він був розумною і працьовитою людиною.

Він був на рік молодший за мене, але цього не було помітно в наших відносинах. Він поводився дуже по-чоловічому і був тверезодумним, що рідко можна зараз зустріти в молодих людях.

Ми почав жити разом у однокімнатній квартирі. Він дуже багато працював, але я не розуміла, куди зникають rроші, адже додому він приносив лише половину.

Я спитала, і він почав мямлити, а потім сказав: коли прийде час, то він, мовляв, все розповість. Я подумала, що можливо батькам доnомагає і тому не захотів говорити. -Я потім тобі розкажу, і ти все зрозумієш. Тільки обіцяй, що не осуджуватимеш мене. -Добре, милий. Якось я вийшла погуляти з подругою і ми заїхали до торгового центру, щоб куnити їй сукню.

Біля торгового центру я випадково помітила Віктора. Він тримав за руки двох хлопців і прямував до виходу; я побігла за ним і побачила, як він сідав у машину. Я не розгубилася і підійшла до нього. -Ти Чому приховував від мене, що в тебе брати є? — З усмішкою сказала я.

— Прости мене. Я хотів сказати, але не вирішувався. Вони не мої брати, вони – мої діти. Я була здивована на жарт; через те, що мені стало nогано, я просто розвернулась і пішла.

Після цього він намагався поговорити зі мною, приходив до університету, додому; куди б я не ходила, він був там. Я не змогла вибачити його, тому що він мені брехав цілих 3 роки, а це не короткий термін. Я вирішила вибачити його, але другого шансу не дала.

КІНЕЦЬ.