Анжела швидко збирала валізу бігаючи по всій кімнаті і відкриваючи шафи.

– Може, не поїдеш? – з надією запитав Гнат, дивлячись на дружину. – Що ти там забула?

– Поїду, – рішуче сказала дівчина, роздумуючи взяти їй її одну сукню, або тієї, що вона вже поклала їй вистачить. – Ну, що ти як маленький? Мене не буде лише три дні. Ти навіть скучити не встигнеш.

– Я починаю нудьгувати тільки від однієї думки, що ти цілих три дні будеш за кілька сотень кілометрів від мене, – кисло сказав хлопець, і пішов на кухню.

Якщо Анжела щось вирішила, її вже не переконаєш. Влаштовувати сварку на порожньому місці теж не варіант. Потрібно діяти тонше…

Довго він наодинці не залишався. Гнат тільки й встиг зробити собі філіжанку кави, як у кімнату зайшла його дружина.

– Чого ти так злишся? Я ж не роблю нічого поганого, – дівчині було не по собі, сваритися з чоловіком їй теж не хотілося. Але ж вона вже пообіцяла приїхати…

– Чому я не можу поїхати з тобою? Це вирішило б усі наші суперечки.

– Це ж дівич-вечір, – засміялася Анжела, сідаючи на диван, ближче до коханого чоловіка. – Вам, чоловікам, там нема чого робити.

– Звичайно, – з іронією сказав хлопець. – Наче я не знаю, що на ваших дівич–вечорах відбувається. Гаразд, не будемо про це. Тебе вранці відвезти, чи ти таксі викличеш?

– А чого це ти таким добреньким став? – насторожилася Анжела. – Ти ж не хотів мене відпускати?

– Мені тебе що, тримати? Ти ж у мене велика дівчинка, і не повинна запитувати дозволу поїхати відпочити. Я лише сподіваюся на твою розсудливість.

– Ти в мене найкращий! – Анжела міцно обійняла чоловіка, навіть не підозрюючи, що його хитрий план уже почав діяти…

…Найгіршим для Анжели було прокидатися раніше за сьому годину, а сьогодні їй довелося встати о п’ятій! Це ж як рано! Але що поробиш, якщо прямий автобус до місця призначення їде лише тричі на день. Краще вже встати раніше, аніж потім робити дві пересадки.

Звісно, Гнат міг би її відвезти на машині, але… Завтра йому на роботу. Краще нехай відпочине, аніж проведе майже десять годин, з урахуванням дороги назад, за кермом.

– Ти прокинулася? Каву будеш? – дбайливий чоловік приніс кухоль ароматного напою.

– М–м–м, давай, – сонно відповіла дівчина, яка ніяк не могла змусити себе встати з ліжка.

П’ятихвилинна відстрочка, звісно, не врятує, але хоч допоможе зібратися з думками.

– Ми встигаємо? – Анжела показалася на кухні.

– Ну, якщо ти будеш готова за п’ятнадцять хвилин, ми встигнемо без проблем, – кинувши короткий погляд на годинник, відповів Гнат.

– Ага…

…Щойно Анжела влаштувалася на сидінні, як одразу заснула. Гнат же не поспішав, спеціально обираючи найзавантаженіший маршрут.

– О, ось тут затор, – пробурмотів він тихенько. – Ось там і поїдемо.

Як хлопець і сподівався, машина потрапила в затор. Причому хороший такий йому кінця й краю не було видно.

– Ми приїхали? – Анжела ледве розплющила очі.

– Якби ж то… – сказав Гнат, дуже переконливо граючи обурення й досаду. – У затор потрапили. Вже двадцять хвилин стоїмо.

– Що? – від таких новин дівчина миттєво прокинулася. – А автобус?

– Вирушає за п’ятнадцять хвилин, я не думаю, що ми встигнемо. Вибач, я тебе підвів…

Гнат виглядав таким засмученим, що в дівчини серце стрепенулося. Він так намагався їй допомогти, у свій вихідний встав рано, хоча був дуже проти цієї поїздки! Сказати щось погане в Анжели язик не повертався.

– Ну, можливо, саме провидіння дає мені сигнал залишатися вдома, – ніяково усміхнулася дівчина. – Я ще посплю, гаразд? А ти при першій нагоді повертай додому. Люба, звісно, засмутиться, але що тут поробиш…

– Любо, привіт. Вибач, але я до тебе не встигаю. У заторі застрягли, і я запізнилася на автобус, – казала Анжела у слухавку.

– І добре, що виїхати не встигла, – похмуро відповіли їй на тому кінці. – Все скасувалося. Весілля не буде, відповідно і дівич-вечора теж. Я цей… Мій чоловічок попався на зраді, причому буквально пів години тому! Стільки грошей на свято вбухано, а він…

– Співчуваю… – розгублено промовила дівчина.

Якщо чесно, вона не розуміла, через що більше засмучена подруга: через зраду чи втрату грошей? –

– Повернешся, зустрінемося, так?

Через кілька хвилин Анжела поклала слухавку і прибрала телефон.

– Добре, що в мене виїхати не вийшло… Засмучена Люда – це просто нестерпно. Вона всім і всіма незадоволена. Слава Богу, що я цього уникла.

Гнат, ледь помітно посміхаючись, дістав із морозилки улюблене морозиво дружини.

Нехай вона вважає цю ситуацію вивертом долі. Головне, що вона вдома…

КІНЕЦЬ.