Ми з Владом були одружені тридцять років. У нас два сини, Антон та Ігор. У них вже свої квартири, сім’ї та діти. Вже півроку, як я помічаю дивні зміни у поведінці чоловіка.

Якщо раніше він не зациклювався на своєму зовнішньому вигляді, то тепер став дуже делікатним у виборі одягу. Записався до спортзалу. Ставши затримуватися на роботі, а у вихідні ходити в офіс.

Я вже забула, коли ми з ним проводили разом. Якось мені подзвонили з незнайомого номера. — Доброго дня. Мене звати Аліса. Ви Марина Петрівна? — Доброго дня. Так. — Нам необхідно зустрітися. Є важлива розмова про вашого чоловіка. Ми домовилися зустрітися за годину в кафе.

Аліса виявилася красунею білявою років тридцяти. Модний одяг, красива зачіска, манікюр. — Ми з Владом любимо одне одного. Вже півроку, — тихо сказала дівчина.

Мені одразу стала зрозумілою причина змін у Чоловічі. — Він не може вам сам про це розповісти. Не хоче вас обра жати. І піти не може. Не хоче залишати вас одну на старість років.

Будь ласка, відштовхніть його самі. Мені Аліса стала гидка, не дослухавши її я встала і вийшла з кафе. Цілий день у мене в голові крутилися думки про зра ду чоловіка. Чому він так вчинив зі мною? Я старалася йому. У нас діти та онуки. Я весь день проплакала.

А ввечері, коли Влад прийшов додому, сказала йому: — Я все знаю про тебе та про Алісу. Мені набри дла твоя бре хня. Іди до неї. Влад зібрав свої речі та залишив квартиру…

Мені дуже важко жити одній без нього. Не в матеріальному плані. Ні. Тут у мене все гаразд. Але самотність… Мої діти підтримують мене. Часто приїжджають до мене з онуками, щоб відвернути мене від важких думок. Із батьком вони припинили всі стосунки. Навіть на його дзвінки не відповідають. Про нові відносини не замислююсь. Живу заради дітей та онуків.

КІНЕЦЬ.