Ми з чоловіком до одруження зустрічались рік, а потім ще пів року просто жили разом. Мама Віталіка не любила мене самого початку. Не знаю чим я їй не вгодила, але те, що стосунки у нас погані — це факт.

Намагалась не звертати уваги на її вибрики та спроби зіграти у мене на нервах. Я за чоловіка заміж виходжу, а не за його матір. Але треба було все ж таки взяти на замітку, з ким мені доведеться мати справу та присікати подібні випади в мою сторону ще на початку.

Перед самим весіллям свекруха заявила, що молодша сестра Віталіка теж виходить заміж. А все через те, що вона завагітніла й терміни підганяють. Я не мала наміру переносити дату свого весілля, бо все вже було заплановано і майже готово.

Тому довелось відгуляти обидва весілля в один день. Про вагітність сестри Віталіка ніхто не розповідав, вирішили залишити це у таємниці. Але гостей дивувало для чого було робити два весілля в один день.

Чомусь всі почали думати, що це через мою дошлюбна вагітність. І я здогадуюсь, хто підштовхнув їх до таких висновків — моя любляча свекруха. Звісно, вона вигороджувала свою доньку, але як у цей час почувалась я їй було байдуже.

До кінця вечора я ледь стримувала сльози від безглуздих та не так то в них питань щодо моєї вагітності й того, як так вийшло. Не раз зловила на собі незрозумілі та відверто презирливі погляди родичів чоловіка. А свекруха у цей час веселилась і ходила з переможним виглядом.

У моєму серці зародилась ненависть до цієї особи. Аж серце вискакувало і ком до горла підходив, коли її бачила.

Лише за півтора року я народила первістка. Тоді вже забулись колишні образи, я продовжувала жити власним життям. Син сестри Назара був старшим за мого, але це не заважало свекрусі постійно їх порівнювати.

— А у моєї Катрусі синочок краще їсть, справжнім козаком росте, не те що твій щупленький, мов недоношений,- розмірковувала стара, намагаючись мене якось зачепити.

— Так мій наскільки молодший. Що ж ви їх порівнюєте постійно?,- відповідала я.

Але свекруха й не думала зупинятись. То він перевертатися на животик пізно почав, то сидить погано, то розвивається повільно й треба його до лікаря вести.

Я терпіла це все доки сину не виповнився рік. Думала, їй набридне постійно чіплятись. Але помилилась. Після кожного її приходу, я змушена була приймати заспокійливе та відчувала, що більше не можу цього терпіти. Вирішила, що це літо ми проведемо у моєї мами, якомога далі від свекрухи. Вона, на відміну від першої бабусі, обожнює онука і він для неї найкращий, наймиліший.

До того ж заборонила матері Віталіка до нас приїжджати. На щастя чоловік мене підтримав. Він прекрасно бачив, що витворяла його матуся, аби дістати мене. Тому зустрічався з матір’ю у її ж домі. Для мене це прекрасний варіант. Тішусь, що так пощастило з чоловіком і не потрібно доводити йому очевидних речей.

КІНЕЦЬ.