Недавно до нас у гості приїхала моя рідна сестра Марина. Я дуже зраділа її візиту, адже ми досить довго не бачилися. Ще з того часу, як я вийшла заміж та переїхала жити в Київ. Відтоді додому я більше не приїжджала.З сестрою ми спілкувалися тільки по телефоні. І то нечасто, у кожної свої турботи та життя.

Марина вирішила вступати на навчання в університет. Тож приїхала подати документи та все оглянути. Ми з чоловіком саме цього року закінчили ремонт у нашій двокімнатній квартирі та купили деякі меблі. Чимало ще треба було докупити, але ми не поспішали – попереду ще ціле життя.

Але Марина ще з порогу почала критикувати наші з чоловіком старання. Бачте, меблі в нас не дуже сучасні, та й колір стін застарілий. Ми намагалися не зважати на її слова. Вона приїхала до нас на кілька днів, тож думка Марини нас не особливо цікавила.

Але наш терпець увірвався, коли сестра сказала, що в нас незручна ванна та надто низько закріплений умивальник. Найгірше те, що вона зробила ковток кави та почала чхати. Бризки кави розлетілися по всій хаті та забруднили нашу нову білу стіну та стіл.

Чоловік намагався стримати себе, а от я – ні. Я сказала, що Марина не залишається в нас на кілька днів, як вона собі планувала, а вже найближчим потягом їде додому.

Марині аж мову відняло. Можливо з мого боку це невиховано, але я не дозволю плювати собі в душу. Ми з чоловіком вклали стільки зусиль в ремонт, мовчу вже про гроші. А вона поводить себе ніби повноправна господиня. Хай жаліється мамі з татом. Вони швидко навчать її культурно поводитись.

КІНЕЦЬ.