На вулиці панувало літнє приємне тепло. Надвечір ще не відчувався холод, тому Давид вирішив трохи затриматися і посидіти на свіжому повітрі. А куди йому поспішати? Вдома на нього ніхто не чекає, ніяких дітей у нього немає, нікому не потрібно терміново прибити полицю або полагодити кран. Давид це встигне ще зробити, він сам собі господар. На роботі справи йдуть добре, ось одного з таких днів чоловік захотів посидіти на подвір’ї, подумати про своє і насолодитися літнім вечором.

Ці півгодини задоволення перервав сусід Матвій, який теж повертався додому з роботи:

– Давно не бачилися! Як поживаєш? Чому додому не йдеш? – сусід присів поруч і втомлено видихнув, ніби чекав цієї миті вічність, – Втомився як собака. Весь день на ногах, а дружина ще й у магазин попросила заскочити, повний пакет продуктів накупив.

– Давненько я так не сидів просто. У мене ж теж робота, тільки часто перед собою екран комп’ютера бачу, ніж людей, – відповів Давид.

– Щастить тобі якоюсь мірою. У мене навіть поспати нормально не виходить, що вже казати про те, щоб ось так просто посидіти ввечері на лавочці, – на хвилину сусід замовк, а потім продовжив, – Ах, ну так, тобі ж не зрозуміти цього. У тебе навіть хоча б дівчини немає, але ж і сорок років так не за горами.

Давид намагався не звертати увагу на такого роду висловлювання в його бік. Він давно звик до такого ставлення до себе. Йому і так добре живеться, головне, що зараз він сам себе може забезпечити всім, що потрібно, а решта і сама може його знайти.

Але в Давида не завжди все було так добре. Він залишився сиротою, коли йому було дев’ять. Його відправили до дитячого будинку, звідки ніяка нова сім’я, на жаль, не хотіла його забирати. У своє повноліття Давид отримав від держави гарну квартиру і місце в університеті, де той дуже завзято вчився. Він сам себе виховував, пізнавав усі принади життя, спотикався, падав, але піднімався і продовжував іти далі.

Роботу Давид знайшов дуже швидко. Компанії потрібен був такий працівник, тому миттю надали йому робоче місце. Колеги знали про те, що той сирота, але ніхто не збирався якось його жаліти, всі до нього ставилися з повагою і розумінням. Та й скаржитися на це чоловікові не особливо хотілося.

Як не дивно, але весь колектив на роботі складався з чоловіків. У Давида жодного разу не було досвіду в спілкуванні з протилежною статтю. У дитячому будинку були “подруги”, але з ними йому не вдавалося нормально контактувати.

Але ось одного разу у дворі з’явилася чутка про те, що в Давида почався роман із молодою дівчиною, яка молодша за нього на вісім років. Ця дівчина виявилася дочкою Матвія.

– Тату, у мене для тебе є чудова новина! – радісно почала говорити Аліса, – Я скоро виходжу заміж.

У Матвія з дружиною аж подих перехопило:

– Донечко, а хто ж цей щасливчик? – акуратно запитав Матвій, сподіваючись не почути те саме ім’я.

– Давид, звичайно ж.

У цей же момент дружина Матвія ніби заздалегідь уже відчула, що зараз відбуватиметься. Одразу придумала, що їй терміново потрібно перемити весь посуд на кухні, побігла туди й зачинилася там.

Матвій недовго думаючи, став кричати на все горло:

– Ти знаєш скільки йому років? Йому сорок років, я тобі нагадаю! З якого це дива ти вирішила пов’язати свою долю з тим, хто майже в батьки тобі годиться? Ну зараз він у мене потанцює. Бач який, задурманив голову моїй дитині. Не дозволю я цьому статися. Не вийдеш ти за нього! Терезо, кидай посуд, йдемо зі мною!

– Тату, я вже давно не маленька і все прекрасно розумію. Так, він дуже дорослий чоловік, але я люблю його, а він мене. Нас не лякає така велика різниця у віці. Зрештою, згадай себе в молодості.

– Це ти так хочеш натиснути на жалість? Або що? Не треба мені тут…

– Що відбувається? Ви чого так кричите один на одного? – з університету повернувся Рой.

– Ось, помилуйся, сестра твоя за Давида збирається виходити заміж.

– Ну, вітаю. А ти що, вирішила так одразу про це повідомити батькам, не через рік? – запитав брат, – Ти ж сама казала, що зачекаєш поки що з цим. Хоча в будь-якому разі, я тобі так скажу, тату, Давид нормальний мужик.

– Ти про все знав і нічого не говорив батькам?! – здивувався батько.

Через двадцять хвилин усі трохи заспокоїлися і продовжили обговорювати таку новину:

– Тату, я прошу тебе, повір своїй доньці. Усе буде добре. І взагалі ти сам постійно говорив, який нещасний цей Давид. Чому ти так збунтувався?

– У вас різниця у віці вісім років. Про яке весілля може йти мова? Терезо! Ну де ти там? Іди сюди.

Через п’ять хвилин до сім’ї повернулася Тереза:

– Ну справді, любий, перестань так нервувати. Давид справді не погана людина. Так би мовити, наша дочка опиниться в надійних руках. Ну старший він на вісім років і що? Зате і робота є, і квартира своя, заробіток хороший. А Аліса теж не дурна, скоро закінчить навчання і знайде роботу за професією.

– Та що ви змовилися всі проти мене?

– Тату, просто прийми цей факт і все. Та й узагалі, раз на те пішло, я вагітна! Ось так!

– Як вагітна? У сенсі, коли ви встигли? Ні, дурне запитання… Ви зовсім з глузду з’їхали? – емоції так і виливалися з батька, – Гаразд, клич цього Ромео, знайомитися будемо ближче і вирішувати все мирним шляхом. Обіцяю, з кулаками до нього не полізу, тільки проведу цікаву бесіду.

Донька міцно обійняла тата і побігла до виходу. А Матвій залишився далі думати над майбутнім доньки:

– Це ж ми так рано онука побачимо тепер, сидіти з ним доведеться. Треба б іграшок прикупити і хорошу коляску. Дочка в будь-якому разі залишиться вдома на момент вагітності. Яка там робота? Будемо до них частенько в гості заглядати…

КІНЕЦЬ.