Я мама двох доньок, старшій доньці моїй Людмилі 48 років, молодшій Тетяні – майже 40, – розповідає моя сусідка, яка вже вийшла на пенсію Ніна.

– Вважаю, що обом своїм донькам я дуже добре допомогла в своєму житті, чим могла. Старшій Людмилі я віддала хорошу квартиру, на весілля такий подарунок їй зробила, щоб мали де жити молоді.

Я як раз тоді спадок сама отримала від матері своєї, цю саму однокімнатну квартиру, і переписала її на дочку свою відразу.

– Нічого собі! Це дійсно хороша допомога, можна сказати, найкраща для молодої сім’ї, квартира, як подарок на весілля. А молодшій своїй доньці Тетяні теж потім квартиру купили, так?

– На жаль ні. Тетяні, молодшій своїй донечці, квартири вже не дісталося, у мене тоді не було коштів зовсім таких, щоб я могла допомогти їй з житлом. Зате Тетяні я з дитиною дуже допомагала, свого часу.

Як тільки Тетяна народила, так я припинила працювати і сіла зі своєю онукою, з пелюшок її виростила, стільки сил своїх віддала дитині своєї доньки. У колясці катала, в садок її щодня водила, потім в школу, домашні завдання з нею виконувала.

Ну і попутно готувала їм, прала, прибирала в квартирі. Розвантажила я свою Тетяну того часу з чоловіком по максимуму. Вони працювали з ранку до вечора, заробляли гроші, платили свій кредuт на квартиру.

Я всі ці роки у них майже кожного дня була, все робила у них, наче няня і служниця одночасно. Я це щиро робила, з великої любові та турботи до своїх рідних.

Катерина відразу важко зітхає, а потім світлішає на обличчі, з’являється майже не помітна посмішка.

– Ну, тепер вже все, Тетянин кредит вже в минулому, виплачений, як раз внесли останній платіж нещодавно. Тепер і у моєї молодшої доньки своя квартира є!

І внучка підросла, зараз їй вже тринадцять років, наречена майже, я всі ці роки ледь не кожного дня з нею з ранку до вечора була, як мама рідна.

У цьому навчальному році сама вже всюди їздить, і в школу, і на гуртки бігає. І уроки сама робить, і обід собі гріє. Справляється без мене, вона вже майже самостійна.

Здоров’я у Катерини останнім часом не дуже хороше, на жаль, і це її засмучує, поратися по дому, встигати возити туди і сюди внучку, а також допомагати молодшій доньці, так, як робила раніше багато років поспіль, бабуся вже не може.

– По-хорошому, матері самій вже допомога потрібна! – міркує старша сестра, Людмила. – У неї і тиск, і ще купа всього в додачу. В деякі дні взагалі встати з ліжка не може.

Я своїй Тетяні кажу – маму твою сім’ю на шиї вивезла, тепер допомагати ваша черга прийшла. Давай, доглядай трохи за мамою, і доньку свою трохи підключай, улюблену бабусину внучку, яку вона з пелюшок виняньчила.

У Людмили, до слова сказати, двоє дітей, вже дорослих, дочка і син. З чоловіком вона давним-давно розлучилася, і живе зараз в тій самій, давним-давно подарованої матір’ю квартирі, яку Катерина ще тоді отримала у спадок. Загалом, Людмилі теж зараз не просто, всі роки дітей виховувала сама.

– А твої діти що? Хіба не улюблені внуки? – мовила Тетяна.

Людмила навіть образилася на ці слова, спохмурніла відразу.

– Мої діти? Та ні, звичайно, ти що! – каже Людмила. – Яке там – улюблені! Мої рідні діти свою бабусю в дитинстві майже і не бачили ніколи, лише на великі свята, можна сказати. Спочатку вона молода була, працювала, їй було не до онуків. Приїжджала до нас по великих святах.

А потім Тетяна народила, і все! Мама з ранку до вечора там, з онучкою сидить з ранку до ночі! Зі своїми дітьми я сиділа сама. Так, в декреті я просиділа шість років, уявляєш?

Людмила відразу зітхає.

– Та й потім, після декрету, з двома дітьми без допомоги багато не напрацюєш. То лікарняні, то з садочка терміново забрати потрібно, бо телефонують постійно, як тільки щось трохи не так. Звичайно, кар’єру ніяку я не зробила, на відміну від нашої Тетяни, яка працювала і в вус не дула – де там дитина, що з нею, поїла її донька, чи не поїла, дійшла зі школи чи ні. Тетяні було байдуже до того, адже вона знала, що там з дитиною вдома мама, вона впорається з усім.

– Ми з чоловіком всього добивалися самостійно! – розповідає молодша, Тетяна. – На початку спільного життя у нас нічого не було свого. Я прийшла до нього багато років тому, зі спортивною сумкою речей в орендовану кімнату. Комусь батьки на весілля квартири дарують – ось хоч моїй старшій сестрі Людмилі, наприклад.

А мені квартири вже не дісталося, мама мені квартиру дати вже не могла і сестра ділитися не стала майном. Довелося заробляти самим. Впоралися, звичайно, але ж вся молодість на це пішла. Я дитини свого майже не бачила – вона з бабусею росла, поки я гроші заробляла.

– Так, бабуся ваша часто розповідає про твою донечку, дуже любить внучку.

– Мама любить мою доньку, я знаю, сумує за нею сильно вона. Вона ж тепер у нас буває куди рідше – хворіє. Сильно постаріла за останній час. Я вже Людмилі говорила – треба щось робити!

Якось допомагати матері. Я взагалі вважаю, що доглядати батьків в старості повинні ті діти, яким допомогли з житлом, а мама їй цілу квартиру віддала, свого часу. Ну а що? Їй мати подарувала безпроблемну та безтурботну юність.

У неї з самого початку була квартира, на відміну від мене! Ні, ми з чоловіком, звичайно, теж не усуваємося від цього, будемо допомагати в міру сил. Але основна частина проблем, вважаю, повинна бути на сестрі Людмилі. Мама її завжди більше любила, якщо чесно, і квартира – це показник.

А як вважаєте ви, хто з дочок повинен доглядати матір на старості років: старша, або молодша? Отримавши нерухомість? Чи молодша сестра, якій мама дуже допомогла в житті? як тут справедливо вчинити?

КІНЕЦЬ.