Коли я під вечір приїхала з переймами в пологовий будинок, ми з чоловіком чекали на появу нашої четвертої дитини. Тобто на той момент сім’я наша вже була «безнадійно багатодітною». Другий і третій хлопчики у мене — близнюки, хоча в роду ні в мене, ні у чоловіка не було двійнят.

Тому за фактом моєї наступної вагітності головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) було: «А раптом знову двійня?».

Дуже сильно були здивовані наші бабусі-дідусі, допомагати всім довелося на перших порах. Завдяки УЗД дізнатися, двійня чи ні — можна було вже на другому скринінгу.

Але ні, четвертий «ніндзя» йшов поодинці. Нарешті, все позаду … Мене поклали в платну одномісну палату, яку ми з чоловіком заздалегідь оплатили. А через пару годин принесли мені мого малюка на годування. Через кілька хвилин зайшла до мене в палату головна лікарка і каже, потупивши погляд — У нас тут така ситуація…

Вранці сьогодні жінка 18-річна народила дівчинку, написала відмову від неї, викликала таксі і поїхала з пологового будинку. Сама ледве ходить після пологів, але ні на хвилину зайву не захотіла залишатися в пологовому будинку. Істерики, довелося відпустити.

— А дівчинка така гарненька, здоровенька. А ви, як я знаю, дуже двійню хотіли. — Я ось подумала … Може — заберете дитину? — А ми напишемо, що ви народили…

— Так не хочеться дитину в будинок малятка віддавати. Яке там життя для малятка? Сльози одні …. — Звичайно, це незаконно, можна пройти офіційну процедуру удочеріння, але це — МІСЯЦІ, і не факт ще, що віддадуть. — А весь цей час дитина буде в притулку.

Шкода … Я, чесно кажучи, була ошелешена … З завідувачкою, Любов’ю Степанівною, була добре знайома. Приємна жінка, добра дуже. Ми спілкувалися і поза стінами пологового будинку. Тому, мабуть, вона і звернулася саме до мене з такою ось «слизькою» пропозицією․

КІНЕЦЬ.