Мій син розчарував мене до такого рівня, що мені й сином його називати не хочеться. Просто позорисько якесь альфонсне! Аби я знала, що в місті він перетвориться на оце, то ремнем би відходила по перше число! А почалось все ще в університеті. Він почав там зустрічатись з дівчиною, яка була із досить заможної родини.

Так, я почувалась нікчемною на фоні достатку її родини, адже мама одиначка не завжди може досягнути вершин золотих, як то буває у фільмах. Зазвичай це робота майже 24 на 7, синці під очима, розхитана психіка і виснажений організм. Не кажучи вже про виховання дитини, яку по факту, ти майже й не бачиш.

Так от. Проти їх відносин я не була, та почувала дискомфорт. То вже можна було пережити. Хоч родина й була при грошах, та поводились вони як звичайні люди. Зірку не зловили. Коли мій син сказав, що зробив пропозицію, та хоче одружитись з тією дівчиною, я була тільки за, адже все ж це щастя! Мій хлопчик подорослішав та ставав чоловіком, який брав на себе відповідальність за іншу дівчину. Адже як не крути, а коли пара одружується, чоловік має захищати та тримати руку на пульсі життя дівчини. Цьому я його завжди навчала.

Йшли місяці, а про весілля ні хто не говорив. Так, син зробив пропозицію, та на цьому затихло. Він розповідав, що вони саме влаштувались на роботи, почали заробляти перші особисті чималі суми, та хотіли назбирати або на весілля, або на квартиру.

Так минуло півтора року. За цей час вони вже купили житло, обставили його гарними меблями, та за весілля – тиша.
Коли син приїздив в гості, ця тема була для нього як табу. Він обходив її всіма можливими способами. Тільки розповідав, що от, вони купили нову машину, от вони купили домашній кінотеатр, от купили нову кухню та диван.

Розповідав, що наречена його постійно на роботі, адже працює журналістом, та не може утрачати сенсації на початку кар’єри. Якщо зараз не просунеться, то далі навряд чи вийде, тому він не наполягав.

Минуло ще десь два місяці, до мене в гості приїхала невістка. Сама. З машини вона ледь дістала здоровецьку торбу, та поволочила її до мого дому. Як виявилось, там були речі мого сина.

– Ось, привезла речі вашого сина. Сам він не в змозі навіть на роботу сходити, не те, що речі перевезти… От скажіть, ваш чоловік теж вам зраджував, що ви залишились самі?

Ох, моє серце впало до п’яток. Я запросила невістку до хати, дістала вино, яке мені привезли як подарунок. Домашнє, два літра гуцульського міцного. Тож за склянкою вина я й дізналась, що всі лаври мала моя невістка. Синоня ж навіть в таємниці від мене покинув університет, та сидів вдома, часто влаштовуючи гуляння зі своїми “братками”.

Поки синоня заливався алкоголем та протрачував власне життя, невістка закінчила навчання, влаштувалась на роботу, самостійно заробила на квартиру, машину, та взагалі все, що вони зараз мали. Окрім цього щей давала гроші своєму непутящому нареченому.

Все виявилось брехнею. син, яким я вихвалялась перед подругами був насправді тим ще соромом.

Мало того, що він подібним чином пропалював майбутнє, сподіваючись на посаду від тестя, то він щей наліво пішов. Коли вчора невістка повернулась додому, на порозі були жіночі туфлі. Не її. А в спальній кімнаті було двоє. Все можна було пробачити, поставити на місце та переосмислити сенс своїх вчинків, та не зраду. Знаю все на власному досвіді. Розповідавши цю історію невістка плакала.

Мені стало її так шкода. Того дня вона лишилась в мене ночувати. За кермо я її не пустила.

Через декілька днів додому явився синоня. Спілкуватись відмовився, просто сидів у своїй кімнаті. Минув тиждень, та нічого не змінювалось. Аж одного дня додому приїхала його подружка, яка заявила, що їхня “дружба” має наслідки. Наслідки будуть очевидні через дев’ять місяців.

Та знаєте що? до чого додумалась та довбешка?! Він зібрався, та поїхав до колишньої нареченою, вимагати продати квартиру, адже по його думці, вони купили її разом, тож тепер треба продати та розділити гроші навпіл. Йому ж ось дитину годувати потрібно буде. Більшого сорому я ще ніколи не відчувала.Людина повністю відірвані від світу та щей нагла!

Всю цю його проповідь про нажите разом мені телефоном розповіла та щаслива дівчина, яка волею долі змогла втекти від того довбня, який звався моїм сином. Мені було так соромно. Я разів з тридцять перепросила від його імені. АТ хіба то мало значення?
Що ж, тепер я не мала іншого рішення, як тільки зіштовхнути сина з реальністю, від якої він так вправно тікав.

Коли він повернувся, я вручила йому ту його нерозпаковану торбу, дала грошенят на перший час, та показала на двері. Якщо він мав достатньо віку, щоб розважатись подібним чином з дівчатами, то має тепер розгрібати то все самостійно. Звісно, я почувала свою провину за його вчинки.

Це в першу чергу відзначилось моє виховання. Точніше його відсутність. Син був сам тоді, коли потрібна була батьківська опора та порада. та що я могла зробити? Працювала в декілька змін, щоб купити одягнутись та поїсти, адже йог батьку було все одно на нас. Насправді син поводився майже так, як батько.

Я відчувала купу емоцій. Починаючи від осуду до вчинків сина, закінчуючи власною провиною. Та ще я точно знала, якщо зараз я дозволю йому залишитись в моєму домі зі своєю вагітною пасією, він ніколи не зрозуміє, що таке відповідальність за свої вчинки. Пора дорослішати, адже далі буде тільки складніше.

КІНЕЦЬ.